Василь Ломиковський: дослідник дерев та української давнини
Ломиковський Василь Якович – агроном, історик, етнограф, перекладач. Народився в січні 1777 року на Полтавщині. Він походив зі старого козацько-старшинського роду. Серед його предків були Іван Ломиковський, генеральний обозний гетьмана Мазепи та Данило Апостол.
Освіту Василь Ломиковський отримав в сухопутному шляхетському кадетському корпусі, після його закінчення служив в армії. Вийшов у відставку в чині штабскапітан, оселився на хуторі Трудолюб (нині село Трудолюб Миргородського району Полтавської області). Оселившись на рідній землі почав активно займатися агрономією, експериментував з технологіями осушення болотяних угідь та їх подальшого господарського використання, методами розведення лісів, способами застосування гною у вирощуванні озимини. З цією метою самотужки вивчав агрономічну справу.
Герб роду Ломиковських
У 1821 році «Вільне економічне товариство» у своєму друкованому органі опублікувало дві його статті, які визнало такими, що дають найкращі відповіді на питання, що 1820 р. товариство поставило перед господарями-поміщиками. Стаття про висушування боліт була нагороджена золотою медаллю.
Найбільших успіхів Василь Ломиковський досяг в справі розведення лісів та методах висадки дерев. Так, він одним з перших запровадив полезахисні лісові смуги, довів, що за допомогою лісосмуг можна створювати певний мікроклімат на сільськогосподарських полях, захищати ґрунт від суховіїв, затримувати сніг.
“Тоді в Російській імперії 34 роки зі ста були страшні недороди, особливо в степовій її зоні, – розповідає доцент кафедри екології та ботаніки Полтавської державної аграрної академії, голова Полтавського відділення Українського ботанічного товариства Віктор Самородов. – Поміщик Ломиковський перший звертає на це увагу і починає саджати захисні лісосмуги, займатися розведенням лісу. Робить він це, так би мовити, з урахуванням його індивідуальних еколого- і ґрунтозахисних особливостей. Вже тоді Василь Якович знав, які дерева доцільно висаджувати на берегах водойм, а які на схилах чи у балках. Цьому передувала копітка робота з породами, яку до нього ніхто не проводив. Ломиковський експериментував з дубами і ясенами, вільхами і осиками. Дослідив екологічні властивості п’яти видів тополі та шести видів верби. Таким чином дізнався, що з допомогою лісосмуг можна формувати певний мікроклімат на полях, де ростуть сільськогосподарські рослини, і що дерева захищають ґрунт від суховіїв, затримують сніг. А опале з них листя утеплює і захищає землю, слугує для неї органічним добривом”. (джерело: Живі “бастіони” органічного землеробства. Портал «Аграрний тиждень. Україна»)
На основі своїх експериментів з висадкою дерев у 1837 році видав працю «Розведення лісу в сільці Трудолюб». За цю роботу Ломиковський отримав золоту медаль від «Товариства для заохочення лісового господарства». В цій праці підбито підсумки спостережень впливу лісових смуг на урожайність сільськогосподарських культур, проведено детальний аналіз агротехніки розведення різних порід дерев, викладені правила пересадки молодих дерев.
Сторінка «Лісового журналу»
(джерело: ЦОДПА)
Господарство Ломиковського було розташоване у болотистих заплавах річок Лихобабівки та Хоролу. Він робив загати на цих річках і обсаджував їх вербами. Це він першим почав вершками розводити тополі. І це Ломиковський додумався, що дерева краще пересаджувати взимку. Кажуть, під його керівництвом пересаджували шестиметрові тополі, і всі вони чудово приживалися. Він уміло поєднував елементи лісосмуг, мульчування із дуже раціональним обробітком ґрунту. (джерело: Живі “бастіони” органічного землеробства. Портал «Аграрний тиждень. Україна»)
У цілому, за його власними повідомленнями, він висадив і виростив поблизу хутору Трудолюб близько 10 тис. дерев. Створив 2 дендропарки у селах Шахворостівка і Трудолюб.
Василь Ломиковський був людиною різноплановою, тому займався не тільки лісництвом та висушуванням боліт. Однією зі сфер його діяльності було вивчення української історії. Не бувши професійним істориком, він був відомий як знавець української старовини, особливо доби козаччини. Самій справі історичних досліджень сприяло суспільне середовище, яке склалося в той час на Полтавщині. Цей регіон концентровано увібрав в себе представників старовинних козацьких династій, між якими відбувався постійний інтелектуальний та ідейний обмін. Відомо, що Василь Ломиковський досить тісно спілкувався з сім’єю Гоголів-Яновських. Існує навіть версія що саме В.Ломиковський послужив М. Гоголю прототипом персонажа другої частини «Мертвих душ» поміщика Костанжогло.
Василь Ломиковський мав добрі стосунки з поетом Василем Капністом (про Василя Капніста читайте тут). Близько дружив з Іваном Мартосом, кабінет-секретарем Кирила Розумовського, вихованцем Києво-Могилянської академії, представником відомого українського козацько-старшинського роду Мартосів. Взагалі Василь Ломиковський вів активне суспільне життя, був активістом полтавського дворянства.
В такій сприятливій історичним розвідкам інтелектуальній атмосфері Ломиковський і зайнявся історичними та Етнографічними дослідженнями. Він збирав документи й матеріали з української історії, досліджував старовинні рукописи, навіть є свідчення, що Ломиковський проводив археологічні розкопки, одні з перших на Полтавщині.
На основі своїх етнографічних розвідок протягом 1803–1805 років уклав збірку українських дум. На жаль текст не зберігся. В 1808 році він завершив рукопис свого історичного дослідження «О Малороссии. О древних обычаях малороссийских, о службе воинской и гражданской, о чинах и должностях чиновников. По алфавиту. Писано 1808 года», в якому наведено багато цікавих відомостей з історії та побуту українського народу. Вперше це дослідження було надруковано лише в 1894 році українським істориком Олександром Лазаревським під назвою “Словарь малороссийской старины”. Сьогодні цей текст зберігається в Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського. Ознайомитися з ним можете за посиланням.
Саме Олександр Лазаревський перший звернув увагу на історичну спадщину Ломиковського, відкрив його історичні розвідки науковому світу. При цьому наголошував, що працям Ломиковського не вистачає науковості, але вони цінні зібраними в них унікальними історичними матеріалами.
В 1809 році Ломиковський переклав твір французького історика Жана-Бенуа Шерера «Літопис Малоросії, або Історія козаків-запорожців та козаків України, або Малоросії».
Точна дата смерті В.Я. Ломиковського невідома. Вважається, що помер він близько 1848 року. Його маєток, дендропарки та система лісосмуг не збереглися.
Роботу над вивченням ролі лісосмуг в сільському господарстві яку розпочав Василь Ломиковський продовжив його земляк, управитель економією князів Кочубеїв у Балясному Олександр Олексійович Ізмаїльський. Саме Ізмаїльський заклав у 90-х роках ХІХ століття лісосмуги, одній з яких судилося дожити до наших днів. Росте ця лісосмуга, протяжність якої 1 кілометр, ширина – 50 метрів і загальна площа 5 гектарів, біля хутора Дячкове в Диканському районі на Полтавщині, і є найстарішою в Україні. А, можливо, і в Європі. Насадження дуже різноманітне за своїм складом, але домінують у ньому дуби, ясені та чотири види клену. У 1979 році лісосмугу офіційно визнано ботанічною пам’яткою природи місцевого значення. (джерело: Живі “бастіони” органічного землеробства. Портал «Аграрний тиждень. Україна»)
Джерела:
Хутір Парк-Трудолюб — полтавський Едем дослідника української старовини. «Центр охорони та досліджень пам’яток археології» Полтавської обласної ради.
Скрипник П.І., Грузін Д.В. ЛОМИКОВСЬКИЙ Василь Якович // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України.
Живі “бастіони” органічного землеробства. Портал «Аграрний тиждень. Україна».
