Життя і трагедія Михайла Донця

Михайло Донець – видатний український оперний співак, був визначною постаттю в історії української музичної сцени. Дивовижний голос, красивий тембр та широкий діапазон робили його одним із найвидатніших басів свого часу. 

Першим серед українських оперних артистів отримав звання заслуженого артиста УСРР. Виконував партії в більш ніж 100 операх. Головні партії – Карась (“Запорожець за Дунаєм” С.Гулака-Артемовського), Тарас, Возний (“Тарас Бульба”, “Наталка-Полтавка” М.Лисенка), Захар Беркут (“Золотий обруч” Б.Лятошинського). Пропагував українську музику, приймав участь в створенні оперного театру в Києві

Михайло Донець не тільки сяяв на сцені, але й віддавав свої знання молодому поколінню, викладаючи у Київській консерваторії. Він автор статей з питань вокального мистецтва та історії оперного театру. (Герасимова Г.П. Донець Михайло Іванович // Енциклопедія історії України: Т. 2: Г-Д / НАН України. Інститут історії України.)

Проте, тінь трагедії накрила його життя влітку 1941 року. Михайло Донець став об’єктом уваги радянського НКВС. Його звинуватили в антирадянській діяльності та українському націоналізмі. 2 липня 1941 він був заарештований. 

Існує телеграма, яку 6 липня 1941 року відправив Народний комісар державної безпеки Української РСР Павло Мешик на ім’я наркома державної безпеки Меркулова. В цій телеграмі Мешик запитував в керівництва дозвіл на розстріл Михайла Донця та інших заарештованих: “За вказівкою товариша Хрущова нами заарештовані Студинський, Франко, київський артист Донець – «націоналісти». У зв’язку з тим, що вивезти їх з Києва є обтяжливим, вважаємо доцільним їх розстріляти. ЦК КП(б)У такої ж думки. Прошу термінових вказівок”. (іstpravda.com.ua)

Хрущов тоді був секретарем ЦК КП(б)У й епізод з арештом Михайла Донця пізніше так описав у своїх спогадах:

“Був на той час ще один великий співак в Україні – Донець. У парі вони співали із Паторжинським. Теж мав добрий голос. Не знаю, з яких причин, але за ним зміцнилася серед партійного активу і особливо чекістів “слава” антирадянської людини та націоналіста. Його не заарештовували. Але коли 1941 р. нависла загроза, що Київ буде захоплено німцями, його у нас заарештували. Жодних конкретних даних до того, крім суто інтуїтивних, не було. Я знаходився в суспільстві від нього на досить пристойній відстані і тому не знав ні його душі, ні настроїв. І лише за агентурними даними виходило, що він налаштований антирадянські, що він український націоналіст. Заарештували його, керуючись тими мотивами, що, мовляв, німці знають про його політичні, антирадянські настрої і після захоплення Києва можуть його використати. Щоб не надати ворогові такої можливості, його й заарештували, і незабаром він помер. Можливо, якби не було війни та арешту, то людина довго ще жила б і працювала на користь своєму народу. Вже після закінчення війни я повертався кілька разів до питання про Донця. Здається, що мали місце наклеп. То був плід штучно спричиненої підозри. У кожній людині бачили нерозкритого ворога. А Донець за характером був людиною крутою, норовливою. Як мені потім розповідали, він перед владою не поклонявся, тримав себе з гідністю, можливо, виявляв навіть зарозумілість. Мабуть, це і стало приводом оцінити його як антирадянську людину.” (М. С. Хрущов. “Час. Люди. Влада. (Спогади)”. Книга 1.)

Як бачимо, Хрущов у своїх спогадах лицемірить, не знати про те що Донця розстріляли, він не міг. І всі ці виправдання, що людину загубили без причини, читати зараз дуже неприємно, особливо коли знаєш що Донця заарештували за прямою вказівкою Хрущова.  

10 вересня 1941 року, при наближенні німецьких військ до Києва, в київських тюрмах за наказом наркома держбезпеки Меркулова без вироку суду були проведені масові розстріли в’язнів. Історики вважають, що саме в цей день був також розстріляний і Михайло Донець. Реабілітували майстра оперного співу лише в 1989 році.

Михайло Донець у ролі Тараса в опері
«Тарас Бульба» М. В. Лисенка. 1930-ті рр.
(Джерело: ЦДАМЛМ України, ф. 123, оп. 1, од. зб. 51, арк. 12.)