Василь Капніст. Поет, аристократ, автономіст
Василь Капніст народився у лютому 1758 року в родовому маєтку в селі Обухівка на Полтавщині у сім’ї бригадного генерала Василя Капніста. Батько не дожив до народження сина. Капніст-старший, командувач п’ятьма слобідськими полками, загинув у бою з прусською кавалерією під Гросс-Єгерсдорфом.
Батько Василя Капніста мав грецьке походження, його предки належали до європейської аристократії. Вже пізніше, в 1877 році, родині Капністів вдалося підтвердити венеціанський графський титул.
Після смерті батька Василь виховувався у сім’ї ізюмського сотника Павлюка, який усиновив його.
Мати поета, Софія Дунін-Борковська, походила з давнього старшинського роду. Її дід, Василь Дунін-Борковський, був генеральним обозним, і мав великі статки. За легендою він допоміг грішми Іванові Мазепі, щоб він купив собі гетьманство. Софія була патріотично настроєною і в такому ж дусі виховувала своїх дітей. Майбутній поет ріс в атмосфері козацьких, гетьманських традицій.
Василь Капніст здобув ґрунтовну освіту, знав кілька іноземних мов, навчався в військовій школі у Санкт-Петербурзі.
Військову кар’єру закінчив у чині гвардії підпоручика на початку 1780-х років. Після виходу у відставку працював директором училищ та генеральним суддею Полтавської губернії. В 1782 році отримав місце контролера при головному поштовому управлінні. Цього ж року обраний на маршалка (з кінця 18 ст. на українських землях маршалками називали місцевого (губернського чи повітового) провідника дворянства) дворянства Миргородського повіту, в 1785 році – на посаду губернського маршалка шляхетства Київського намісництва. В 1787 році призначений головним наглядачем київського заводу з виробництва шовку.
Портрет Василя Капніста.
Робота Володимира Боровиковського.
З 1787 року очолив гурток автономістів, який виробив проект відновлення козацького війська. Наприкінці січня 1788 р. Капніст поїхав з проектом до Петербурга. Проект підтримали граф П. Рум’янцев- Задунайський і навіть князь Г. Потьомкін. Провалив же ідею відновлення козацтва земляк, канцлер граф О. Безбородько, що боявся зміцнення позицій Капніста.
Є припущення, що Капніст належав до полтавської масонської ложі «Любов до істини» та до патріотичного Новгород-Сіверського гуртка, який об’єднав українських державних, наукових, культурних та громадських діячів автономістського спрямування.
В 1801 році вийшов у відставку в чині статського радника. У 1812 році, коли війська Наполеона I вступили в межі України, активно включився у створення козацького ополчення. З 1812 по 1818 значився службовцем Міністерства освіти. В останні роки життя брав діяльну участь у роботі Театру Трощинського в с.Кибинці (нині Полтавська область). Помер Василь Капніст в 1823 році. Похований в рідному селі на Полтавщині.
Герб родини Капністів.
Девіз – «У вогні непохитні».
Василь Капніст був людиною гострого розуму та сміливою. Він не боявся критикувати самодержавство, його порядки. Залишив по собі багату літературну спадщину. Вже за життя він був відомим на всю імперію поетом. Глибокі гуманістичні переконання Василя Капніста проявилися в його творчості. У віршах Капніста часто звучать мотиви свободи, рівності та братерства.
В 1780 році побачив світ його перший друкований твір “Сатира 1”, в якому яскраво виявився гострий критичний погляд автора на сучасне йому суспільство.
Його реакцією на тогочасний тотальний наступ царизму на автономію України стала “Ода на рабство” (1783 р.), яку Капніст написав і поширював у рукописних копіях. На думку історика Дмитра Бантиш-Каменського в цій праці Капніст не просто критикував рабство, а й виступив за відновлення гетьманського правління в Україні.
Окрім поетичних творів, опублікував працю з теорії літератури. Визнання й славу приніс йому драматичний твір “Ябеда” (1798), в якому засуджувалася політика російського самодержавства в Україні.
Василь Капніст.
Гравюра кінця XVIII ст.
Берлінська місія
7 грудня 1895 року, на засіданні Польського Історичного Товариства у Львові, польський історик Бронислав Дембінський прочитав реферат про знайдені ним у Пруському Державному Таємному Архіві в Берліні документи про зв’язки українських автономістів з пруським урядом наприкінці 18 століття.
У документах, знайдених Дембінським, стверджувалось, що в квітні 1791 року до пруського державного і кабінет-міністра графа Герцберґа звернувся з листом невідомий йому особисто український шляхтич Капніст, який писав (французькою мовою): “Благаю Вашу Ексцеленцію вибачити мою вільність, що з нею звертаюся безпосередньо до Вас. Вельми важлива державна справа, що привела мене з далекої країни до Вашої Ексцеленції, вимагає швидкого рішення і найбільшої таємниці. Отже насмілююся благати Вас дати мені окрему авдієнцію…”. Міністр прийняв автора листа. Це був надвірний радник і урядовець державних фабрик Капніст, який в конфіденційній розмові, що відбулася 24 квітня, заявив міністрові таке: “Він надісланий своїми земляками, які доведені до крайнього розпачу тиранією російського уряду, зокрема князя Потемкіна, хотіли б знати, чи можуть вони, в разі війни (Прусії з Росією), рахувати на протекцію пруського короля, коли вони спробують скинути російське ярмо. Капніст пояснив, що справа йде про країну колишніх Запорозьких Козаків (“Військо Запорозьке”), в яких відібрано всі їх привілеї, а їх поставлено на стопу росіян; що там утворено 28 кавалерійських полків, кожен по 800 чоловік, які служать Росії, хоч вони воліли б відновити давню козацьку конституцію”. [2]
Герцберґ ухилився від чіткої відповіді, звернувши увагу на те, що справа війни Прусії з Росією ще не вирішена, і що, в разі війни, від самих українців буде залежати, як складуться їх відносини з Прусією. Герцберґ доповів про гостя королеві Фридрихові-Вільгельмові II, та король поставився до справи дуже холодно. Король листом до Герцберґа від 25 квітня 1791 року схвалив позицію свого міністра в цій справі, а по суті підтвердив відмову від пропозиції Капніста. Правда Капніст домовився з Герцберґом, що зв’язковим, в разі можливого продовження переговорів, буде його брат Петро, що тоді подорожував по Європі.
Дослідження Дембінського та оприлюднення ним документів стали справжньою сенсацією. Михайло Грушевський в 1896 році виступив з цього приводу з рефератом в “Записках Наукового Товариства ім. Шевченка”, в якому підтримав думку Дембінського, що берлінським Капністом був саме Василь Капніст. Пізніше в історичній науці тривали чисельні суперечки стосовно поїздки Василя Капніста до Берліну. Дехто вважав, що Капністом, який їздив до Берліну в 1791 р., був, не Василь, а його старший брат Петро, що дійсно подорожував по Європі й мав персональні рахунки з російським урядом. Радянська історіографія або заперечувала сам факт такої поїздки, або приписувала факт поїздки Петру Капністу. Пізніше в західній історіографії з’явилася версія, що у Берлін їздив старший брат Микола Капніст, і як докази цього приводилися твердження, що він приязно ставився до Наполеона і пізніше збирався зустрічати його війська в Україні, а також був двірським радником, а саме про таку посаду гостя писав пруський міністр. Але таку посаду мав і Василь Капніст, а також відомо що Микола став двірським радником лише в 1802 році. Тому факт берлінських переговорів саме Василя Капніста важко було заперечити, і він залишився загальновизнаним у науковій літературі.
Література:
- Матях В.М. КАПНІСТ Василь Васильович // Енциклопедія історії України: Т. 4: Ка-Ком / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. – К.: В-во “Наукова думка”, 2007. – 528 с.
- Оглоблин О. Берлінська місія Капніста 1791 року / «Український історик», 1974, № 01-03
- Дашкевич Я.Р. Василь Капніст – український політичний діяч. “УІЖ”, 1991, № 7
- Грушевський М. Секретна місія українця в Берліні р. 1791. “ЗНТШ”, 1896, т. 9