Юрій Вороний – український хірург, який вперше в історії пересадив нирку людині.
Юрій Вороний народився 9 серпня 1895 р. у селі Журавка Пирятинського повіту Полтавської губернії, в родині професора математики Варшавського університету Георгія Вороного. У 1913 р. Юрій Вороний вступив на медичний факультет Університету святого Володимира у Києві, в роки Першої світової війни як студент-медик працював у перев’язувальному загоні Червоного Хреста. Добровільно вступає до перев’язувального загону Центральної Ради, а в січні 1918 року бере участь у сумнозвісному бою із більшовиками біля залізничної станції Крути. До речі в роки революції він познайомився зі своєю майбутньою дружиною – Вірою Нечаївською, яка була членом Української Центральної Ради.
У 1921 р. закінчив Київський медичний інститут і став аспірантом кафедри хірургії. Після закінчення аспірантури працював у Харкові.
У 1930 році Юрій Вороний провів експериментальну операцію з пересадки нирки на тварині. В 1931 році перевівся в Херсон, де працював головним лікарем місцевої лікарні. 3 квітня 1933 року, працюючи в Херсоні, вперше у світі виконав клінічну пересадку трупної нирки, звіт про яку був опублікований в італійському журналі «Minerva Chirurgica» (1934), в якому зазначалось, що нирка включилась у кровообіг і почала самостійно функціонувати. Ця пересадка нирки була першою в історії спробою пересадки будь-якого цілого органу людині, хоча перша реципієнтка прожила з новим органом лише 48 годин. На практиці хірург Юрій Вороний довів, що в клінічних умовах живій людині можна пересаджувати не лише фрагменти тканин, а й цілі органи.
В грудні 1935 року Юрію Вороному атестаційна комісія Київського медичного інституту присудила науковий ступінь кандидата медичних наук, без захисту дисертації. У 1936 році переведений до Харкова, де до 1941 року завідував кафедрою хірургії Харківського стоматологічного інституту. З початком Другої світової війни деякий час залишився в окупованому Харкові, де продовжував працювати хірургом, потім виїхав до села Нова Водолага Харківської області, де продовжував практику звичайним сільським лікарем.
Після повернення радянської влади служив хірургом у складі медсанбату 8-ої гвардійської стрілецької дивізії. В 1944 році Юрія Вороного призначили головним хірургом відділу госпіталів Житомирської області, де він увів у практику оригінальний метод боротьби із травматичним шоком, спеціальну методу нервового шва та мікротрансфузії, як стимуляцію сполучної тканини. Це дозволило значно знизити інвалідність та смертність серед поранених солдат.
Після завершення війни йому було заборонено займатися хірургічною практикою у Харкові. Він був вимушений працювати урологом Житомирського облздороввідділу і завідувачем урологічним відділенням Житомирської обласної лікарні.
В 1950 році про піонера трансплантології згадали та перевели до Києва, в Інститут експериментальної біології й патології імені О.О. Богомольця, на посаду завідувача відділення експериментальної хірургії. У 1952 Юрій Вороний році захистив дисертацію, присвячену питанням патогенезу і терапії травматичного шоку, та здобув науковий ступінь доктора медичних наук. З цього часу і до самої смерті у 1961 року очолював Київський науково-дослідний інститут переливання крові та невідкладної хірургії.
