У тилу ворога: Перший зимовий похід армії УНР.

«Здивування росіян, що мостилися міцно засісти в повітах та губерніях на посадах різних губернаторів, ісправників, приставів тощо, можна порівняти хіба з тим, якби в наші часи, як уже мало хто вірить в чуда, з’явився б з-під землі мертвець і почав порядкувати в хаті. Та ще й як панувати! На своєму шляху Українська Армія буквально змітала все, що нагадувало російське панування. Мертвець воскрес і на «живих людей» напав жах, котрий неминуче гнав їх до якоїсь прірви, де вони мусили знайти собі смерть» – так писав про Перший зимовий похід генерал-хорунжий Армії УНР Юрко Тютюнник.

Зимовий похід, який отримав назву «Перший зимовий похід», був організований Армією Української Народної Республіки під керівництвом Михайла Омеляновича-Павленка. Цей похід був важливим для збереження самої армії та її бойового духу, оскільки Головний Отаман Петлюра перебував у Варшаві, а значна частина території України була зайнята частинами Червоної та Добровольчої армій.
Українська армія мала велике значення для місцевого населення, адже знищувала залишки російського панування, що сприяло піднесенню національного духу та патріотизму.

Похід тривав п’ять місяців — з 6 грудня 1919 року до 6 травня 1920 року — і проходив через Житомирську, Київську, Черкаську, Кіровоградську, Миколаївську, Одеську та Вінницьку області. Під час нього українські війська здійснили понад 50 успішних бойових операцій.

Передумовою Зимового походу була політична криза, яка охопила Українську Народну Республіку, та тяжке становище дієвої армії. Наприкінці листопада 1919 року рештки Наддніпрянської армії УНР опинилися в так званому «трикутнику смерті», що розташовувався між Любаром, Чорториєю та Мирополем, оточені трьома ворожими арміями: Червоною, Добровольчою та Польською. Хоча з польською стороною тривали переговори, це не гарантувало ненападу. Галицька армія, після підписання Петлюрою миру з поляками, перейшла в підпорядкування російській армії Антона Денікіна. У той самий час епідемія тифу фізично підкосила боєздатність підрозділів. На тлі всього цього додавалися внутрішні зради — такі як перехід на бік червоних отамана Волоха, що підривало моральний стан війська. У цілому армія УНР опинилася без коштів, без постачання та без перспектив на подальше утримання фронту й ведення бойових дій. Саме шукаючи виходу з такої ситуації, військово-політичне командування ухвалило рішення про проведення Зимового походу.

Омелянович-Павленко у своїх спогадах так охарактеризував завдання, які вони ставили перед початком походу: «…військо мало перекинутися на вороже запілля, дезорганізувати ворожі “тили”, комунікацію й засоби зв’язку, організувати повстанський рух, підтримати серед населення віру в справу нашу, а найголовніше – переховати до наступної весни кадри армії».

Учасники Першого зимового походу:
1. Запорізька збірна група, або Запорізький корпус, з усіма частинами, що до нього раніше входили, за винятком Гайдамацької бригади Волоха, яка на той час перейшла на бiк Червоної армiї.
2. Київська збірна група, що складалася з 5-ї та 12-ї Селянських дивізій, полку Морської піхоти, частин Залізної дивізії та залишків Корпусу Січових стрільців.
3. Волинська Збірна група, що складалася з 1-го збірного полку, до складу якого входили й рештки Північної дивізії, 2-го збірного пішого полку, решток 2-ї дивізії («Запорізької Січі»), 4-го полку сірожупанників, 2-го кінного полку ім. Максима Залізняка, кінного полку ім. Гетьмана Мазепи та Волинської гарматної бригади, що утворилася із решток гарматних частин згаданих вище 3-х дивізій.
4. 3-тя Стрілецька дивізія, або група, до складу якої входили частини тієї ж 3-ї стрілецької дивізії та Спільна Юнацька школа.
Очолив Перший зимовий похід Михайло Омелянович-Павленко.

Михайло Омелянович-Павленко

Українські підрозділи почали партизанські бойові дії в тилах Добровольчої армії Денікіна та Червоної армії, діючи швидко й відважно. Раптова поява українських частин у ворожому тилу спричинила відповідну реакцію — паніку та нездатність чинити опір. Першими «побігли» денікінці, які масово почали відступати в бік Криму. Фактично Перший зимовий похід став початком кінця Добровольчої армії. Бійці Української армії, просуваючись по ворожій території, здійснили два прориви більшовицького фронту, провели численні бойові операції, наскоки, знищення ворожих комунікацій, а також захопили велику кількість полонених. Серед здобутих міст були Липовці, Жашків, Умань, Канів, Черкаси, Сміла, Золотоноша, Ольвіополь, Голованівськ, Гайсин, Вознесенськ, Ананьїв і Балта.

Джерело карти: Атлас. Історія України. 10 клас. ДНВП “Картографія”.

Повстанська група отамана Гулого-Гуленка, кінна бригада сотника Шепаровича та інші частини Української Галицької Армії також приєдналися до походу. 3–4 травня 1920 року Українська армія здійснила остаточний прорив більшовицького фронту в районі Тульчина та Ямполя, а 6 травня повернулася до Ямполя, де з’єдналася з іншими частинами Армії УНР та польськими військами, щоб продовжити звільнення України.
9 травня 1920 року Армія УНР разом із поляками провела урочистий парад на центральній київській вулиці — Хрещатику.

Учасники Першого Зимового походу після нагородження відзнакою Залізний хрест.

Українсько-польський парад на Хрещатику. 9 травня 1920 року.