Михайло Драгоманов: сторінки біографії
18 вересня день народження Михайла Драгоманова – видатного українського історика, філософа, соціолога, політичного та громадського діяча, викладача.
Про його дитинство та юність відомо небагато, основними джерелами є його власна автобіографія та спогади рідних та близьких. Народився Михайло Драгоманов в 1841 році, в місті Гадяч. Тут пройшло його дитинство, юність, перші роки навчання. Далі наведемо деякі уривки з його автобіографії, які допоможуть краще зрозуміти якою була родина Драгоманових, в якій атмосфері пройшли юнацькі роки та часи студентства Михайла Драгоманова, як починали формуватися його наукові та політичні погляди.
“Родився я в сентябрі 1841 р. у м. Гадячі, на Полтавщині. Батько мій, як і мати, належали до дрібного шляхетства, що походило з української козацької старшини. Мій батько, як і багато тодішніх українських паничів, замолоду служив у Петербурзі, де самотужки розвинув деякі знання, набуті в школі на батьківщині, й пристав до літератури; дядько-офіцер брав участь у тайному товаристві „Соединенныхъ Славянъ“. Мій батько, повернувшись під кінець 30-х років на батьківщину, з ідеями, які були мішаниною християнства з філософією XVIII в. та якобинства з демократичним цезаризмом, — не знайшов собі притулку у шляхетсько-канцелярському укладові повітового життя миколаївських часів. Одружившись, сидів більше дома та читав книги, як що не клопотався по процесах всякої дрібноти — селян [з колишніх козаків], котрі добували собі волю, незаконно взятих до війська рекрутів та взагалі всіх скривджених. За се він був дуже не до вподоби місцевим урядовцям та більшости панства.
Охоту до читання та свого роду політики я перейняв з малку од батька, і за його приводом, ще школярем гадяцької повітової школи [1849–1853], перечитав майже всі цікаві книги з його книгозбірні, — переважно подорожі та історичні твори…Року 1853 я вступив до полтавської гимназії, де дуже ретельно вчив латинь, цікавлючись римською історією; грецьку мову у нас не викладали, але я з великим захопленням читав Гомера та Жілліса «Исторію Греціи» в перекладі.
Ми роспочали рукописний журнал, який я редагував. В 1859 році, перед самим закінченням моєї науки в гімназії, у мене сталась сутичка з надзирателем гімназіяльного інтернату, за що мене признано виключить з гімназії «сѣ тѣмъ чтобъ впередь никуда не принимать». Попечитель Н. И. Пирогов запропонував раді гімназії замінити «исключеніе» простим «увольненіемъ», а через те я міг бути принятим до київського університету.
Сердечно повинен я дякувати батькові своєму за те, що він розвинув у мені інтелектуальні інтереси та що між нами не було розладу морального та боротьби…На щастя і до університету я вступив під час попечителювання Пирогова, який de facto допустив у Київі академічну волю, похожу на європейську. З самого початку свого пробування в університеті — з осени 1859 р. — я попав до гуртка студентів, котрі завели перші недільні школи…
У Київі нашому гурткові знайшлась нова, педагогична справа. Тут сам уряд, аби протистати польській пропаганді, надумав позаводити на селах школи, а для підготовки для них вчителів, — педагогичну школу у Київі. Але коштів на сю справу уряд призначив дуже мало [10000 р. на три губ.]. Тоді М. А. Тулов, розумна людина, що знайшлась тоді у шкільній адміністрації Кивської Округи — звернувся до студентів, котрі одзначились в недільних школах, й чоловіка 6 згодились даром давати лекції у „Временной Педагогической школѣ“. Я був серед сих студентів…Київські попи кинулись на нашу Педагогичну школу як на таку, де навчають „нигилисты“, та „украинскіе сепаратисты“. Попів підтримали „Московскія Вѣдомости“. Кінчилося тим, що міністерство, „чтобы сдѣлать уступку общественному мнѣнію“, прогнало із Педагогичної школи вчителів-студентів і замінило їх вчителями гимназій.
Тим часом я скінчив курс, виїхав на вакації, а по повороті довідався, як я вже росповідав раніш, що мене викинуто й з Педагогичної школи. Треба було шукати нової праці й для духа, й для тіла, бо справа з командировкою мене за кордон затягувалась на не знати доки: ліберальна партія серед професорів філологичного факультету [один з членів котрої, Шульгин, рекомендовав мене] послабшала, а консерватори не сприяли мені. Аби посунути свою справу, я, по пораді Шульгина, здумав подати дисертацію pro venialegendi із своїх праць по римській історії про «Імператора Тиверія». А що-би як-небудь перебитися та мати змогу виховувать брата й сестру [батько мій перед тим помер], я взяв пропоновану мені посаду навчителя географії у 2-ій Київській гімназії”.
Джерело: Драгоманов М.П. Автобіографія (пеp. І. Лановий). – Київ: Видавн. Т-во “Кpиниця”, 1917. – 59 с.
Читайте також:
