6 серпня 1914 було опрелюдненно маніфест Головної української ради та її військоої організації – Української бойової управи – із закликом до галицьких українців піднятися на боротьбу проти російського панування в Україні. Цим маніфестом фактично було створено Легіон Українських Січових Стрільців.
Служити в Легіоні УСС виявили бажання 28 тис. галичан, однак австрійська влада дала дозвіл на формування стрілецької частини лише з 2,5 тис. вояків. Формування Легіону УСС відбулося в серпні–вересні 1914, його ядро склали активісти січового, сокольського і пластового рухів, гімназисти та студенти.
Це було перше українське національне військове формування в складі австро-угорської армії, сформоване з добровольців. Приймали участь в бойових діях Першої світової війни у складі Австро-Угорської армії. В подальшому, в ході революційних подій, стали частиною військох формувань Української Держави.
Із серпня до листопада 1915 підрозділи УСС займали позиції над р. Стрипа (притока Дністра), де стримували наступ російських військ на м. Бережани. У боях на р. Стрипа полк зазнав відчутних втрат, був відведений у тил на відпочинок, де перебував до травня 1916.
3 вересня 1914 року під тиском австрійського уряду, після того, як основна частина добровольців змушена була покинути стрілецькі лави, Українські Січові Стрільці склали присягу на вірність Австро-Угорській імперії.
Крім того стрільці в цей день склали ще одну присягу – на вірність Україні, яку прийняв священник Р.Нижанківський. Цього разу присягали всі і, навіть, ті, хто не потрапив до лав УСС. В присязі зазначалося: “Я, Український Січовий Стрілець, присягаю українським князям, гетьманам, Запорозькій Січі, могилам і всій Україні, що вірно служитиму Рідному Краєві, боронитиму його перед ворогом, воюватиму за честь української зброї до останньої краплі крові…” (Євген ПАПЕНКО. Українські січові стрільці: присяга на вірність Австро-Угорщини чи боротьба за українські державні інтереси. / Етнічна історія народів Європи: Збірник наукових праць. Випуск 39. – К., 2013.)
Вільгельм Габсбург (Василь Вишиваний), нащадок королівської династії Габсбургів, ерцгерцог, якого вважали претендентом на гетьманську булаву, політик, дипломат, поет, полковник Легіону Українських Січових Стрільців та Армії УНР.
Він закінчив військову академію і 1915-го поїхав на фронт, де командував українською сотнею. Згодом – армійською групою, до складу якої належав легіон Українських січових стрільців. Розмовляв українською, під одностроєм часто носив вишиванку, яку йому подарував один із підлеглих. За це отримав прізвисько Василь Вишиваний. «Моя сотня, зложена тільки з українців, мала національну українську свідомість, але боялася виявляти її, бо тоді кождого українця уважали політичне підозрілим. Старшини в сотні були самі німці. Страх українців перед переслідуванням доходив до того, що деякі признавалися до польської народности. За це я лаяв страшенно і казав їм, що коли я признаюся до українського народу, то і вони можуть це сміло робити. Військова і моральна вартість моєї сотні представлялася дуже добре. Я взагалі уважаю українців найкращими жовнірами”.
З лютого 1917 полк УСС перебував на передових позиціях під Бережанами, де під час наступу російської армії майже у повному складі потрапив у полон. Із залишків полку (бл. 400 осіб), Гуцульської сотні та поповнень з Коша УСС було сформовано новий курінь. Січовики, які потрапили до російського полону стали ініціаторами і засновниками в листопаді 1917 стрілецької частини у складі Армії Української НародноїРеспубліки.
Після укладення Брестського мирного договору УНР з державами Четверного союзу Легіон УСС у складі австро-німецьких військ розпочав похід у Наддніпрянську Україну. З кінця березня він входив до військової групи полковника Василя Вишиваного, який став командиром легіону. Перебуваючи в Олександрівську, а згодом на Херсонщині, стрільці майже не брали участі в бойових операціях. Натомість велику увагу приділяли культурно-освітній роботі серед місцевого населення. У жовтні 1918 легіон було переведено до Чернівців. Після проголошення Західноукраїнської Народної Республіки легіон передислокувався до Львова. Пізніше він став ядром Української Галицької армії. ( Бойко О.Д. Легіон Українських Січових Стрільців // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. – К.: В-во “Наукова думка”, 2009.)
Пам’ятна відзнака Українських січових стрільців з написом: “Не ридай, а добувай 1914–1918”
У 1918 р. у Відні випустили пам’ятну відзнаку для колишніх членів «Української Бойової Управи» та пам’ятну відзнаку з написом: “Не ридай, а добувай 1914–1918”. Прагнучи стати взірцем національного війська та вирізнитися з-поміж інших родів австро-угорської армії, в національних підрозділах почалася активна робота зі створення власної національної мілітарної символіки, прапорництва та однострою. В цей період з’явилася низка відзнак та кокард УСС, проекти нагород за хоробрість, пам’ятні відзнаки, які заманіфестували собою діяльність Українських січових стрільців як акт відродження українського війська та стали відзнакою доблесті його вояків. (Національний музей історії України.)
