Сільське життя українців на початку ХХ століття
На початку ХХ століття більшість жителів України мешкали в селах. Їхній побут був глибоко пов’язаний із сільським господарством, сезонними роботами та традиційними обрядами.
Українські селяни. Початок ХХ ст.
Селяни жили у традиційних хатах — простих будинках з деревяними або глинобитними стінами, вкритих соломяним дахом. Усередині головним був господарський піч-буржуйка: вона зігрівала домівку, служила для приготування їжі і була центром родинних вечорів. Стрій хат та їхній інтер’єр відображали місцеві традиції: вишиті рушники над піччю, ікони на почесному місці, домашній посуд і прості меблі створювали затишок і водночас були знаком господарської кмітливості.
“У традиційному українському селі на відміну від російського вся садиба була обгороджена плетеним “плотом”, “тином” чи дерев’яним “парканом”. В огорожі вчені вбачають бажання виокремити себе з числа інших, прагнення проявити індивідуальні риси, намагання підкреслити своє “я», вказати на самостійність своєї родини та підкреслити приватність майна. Про тяжіння до приватної власності говорить і планування українського двору на всій етнічній території України. Комплекс господарчих будівель разом з хатою – комори, стодоли, клуні, шопи, возові чи літні кухні – складають замкнений чотирикутник, куди можна потрапити лише через ворота” –Джерело: Василь Барладяну–Бирладник. “Українське село –колиска національної культури та менталітету”. – Універсальні виміри української культури. – Одеса : 2000 р., с. 197 – 199.
У сільських родинах головними були праця на землі та турбота про господарство. Весною трудилися на оранці, садили хліб, городину, літом і восени збирали урожай, а взимку ремонтували знаряддя, плели корзини чи займалися прядінням і ткацтвом. Повсякденна праця була важкою й вимагала участі всіх членів сім’ї — від дітей до старших.
Молотьба ціпами. Полтавщина, початок XX ст.
Замолот (також молоча) був традиційною формою найму у селах для обмолоту зернових. Найчастіше такий вид праці виконували збіднілі селяни — їх називали «молотниками» або «вимолотниками». Здебільшого “молотники” підписували угоду про виконання замолоту ще до початку жнив або відразу після них. Окрім замолоту такі робітники виконували також зажин — роботу з жнив.
Перша молотьба — стартувала з 1 серпня й тривала близько двох тижнів. Це був головний час для заготівлі зерна на насіння. У цей період праця молотників оплачувалась найвигідніше. Другий етап — тривав із початку вересня до лютого–березня, з піком активності в жовтні–листопаді. Оплачували працю молотників здебільшого зерном — мірками (коробками), зазвичай від 6 до 13 таких мірок. Крім того, господар зобов’язувався пригощати робітників.
Родина була основною одиницею життя. Діти виховувалися з ранніх років у звичаях праці й поваги до старших, а вечори часто проходили за сімейним співом, розповідями та народними іграми. Сільські свята — Великдень, Івана Купала, інші календарні обряди — поєднували працю і відпочинок, а також давали можливість для спільного святкування з сусідами.
Родина українських селян. Початок ХХ століття.
«Уся сім’я жила купи, працювала разом і разом ділила і працю, і відпочинок».
— Іван Нечуй-Левицький, «Кайдашева сім’я».
Селяни за роботою в полі. Волинська губернія. Початок ХХ століття.
День селянина починався рано: від світанку вся сім’я працювала на господарських справах. Чоловіки здебільшого орали, сіяли й збирали урожай, а жінки доглядали за домом, готували їжу, обробляли городину, займалися прядінням і ткацтвом. Діти з ранніх років допомагали дорослим — носили воду, годували тварин, вигрібали сіно.
«Земля була для них і матір’ю, і годувальницею, і найбільшою надією».
— Михайло Коцюбинський, «Fata Morgana».
Косовиця на Полтавщині. Початок ХХ ст.
Їжа селян була простою і ситною, але часто одноманітною — це були каші, супи, бульйони, овочі та хліб. Раціон залежав від урожаю та сезону: навесні й восени селяни мали більше овочів і зерна, а взимку багато часу приділяли приготуванню солінь і запасів.
Свята й традиції відігравали важливу роль у житті села. Великдень, Івана Купала, Різдво та інші календарні обряди були не лише релігійними подіями, а й нагодою для сусідських зібрань, спільної праці, співів, танців та ігор. Ці події допомагали людям підтримувати дух спільноти та передавати традиції від покоління до покоління.
Весілля в с. Городок Ровенського повіту Волинської губернії. Початок ХХ ст.
Селяни в святкових костюмах. Чернігівська губернія. Початок ХХ століття.
Купання в Ворсклі. Початок ХХ ст.
Зміни, які почалися наприкінці XIX — на початку ХХ ст., поступово впливали й на сільське життя: урбанізація, зростання освіти, розвиток нових технологій. Проте традиційний уклад, пов’язаний із землею й родиною, залишався домінантним у житті більшості українських селян цього часу.
