Євген Чикаленко: меценат українського відродження
Євген Чикаленко — український громадський і культурний діяч, меценат, видавець, публіцист. Один із лідерів українського національно-визвольного руху на початку ХХ ст.
Євген Чикаленко народився 9 грудня 1861 року. Він був великим землевласником, який завдяки успішному застосуванню досягнень агрономії зміг вивести своє господарство на високий рівень та заробити значні статки. Велику частину свого прибутку Чикаленко спрямовував на фінансування різноманітних українських культурницьких проєктів.
Він заснував фонд підтримки українських письменників, виділяв кошти на будівництво Українського академічного дому у Львові. За власний кошт видав словник Бориса Грінченка та інші словники, а також літературу з агрономії та зоології для селян.
“Взагалі трагічне становище українського народу; і коли його поривання до організації своєї держави не здійснять тепер, то доведеться, як і полякам, ще ждати на другу мирову війну, після якої вже напевне прийде черга і на українську державу. Як воно не складеться в близькім часі, а сьогоднішнє з’єднання України в одну державу після 700-літньої розлуки єсть величезної ваги річ”. Євген Чикаленко. “Щоденник”
Чикаленко був активним членом «Старої громади», Української демократичної партії та Української демократично-радикальної партії. Він був ініціатором створення Товариства українських поступовців і його фактичним першим головою.
За власний кошт видавав газети «Громадська думка» (1906) і «Рада» (1906–1914) — єдині українські щоденні газети на Наддніпрянщині. Фінансово підтримував редакції української періодики: «Селянин», «Літературно-науковий вісник», «Нова громада».
Члени редакції газети «Рада». Справа наліво: стоять – П. Поштенко, М. Вороний, М. Павловський,
М. Гаянко, П. Сабалдир, С. Васильченко, О. Олесь; сидять: О. Квасницький, С. Черкасенко,
Л. Пахаревський, Є. Чикаленко, Г. Шерстюк, С. Єфремов, Ф. Матушевський.
Київ, 1908 рік.
Джерело: Центральний державний аудіовізуальний та електронний
архів, од. обл. 0-186049 [ліцензія Creative Commons Attribution 4.0 International license]
Євген Чикаленко був одним із ініціаторів скликання Української Центральної Ради. Він мав власне бачення побудови української держави, яке відрізнялося від переважаючого соціалістичного проєкту. У своїх мемуарах він писав: «Я доводив Грушевському, що треба будувати державу на середньоземельному власникові, бо голота — елемент непевний і не підтримає в тяжку годину, а великоземельні власники не зацікавлені й розженуть Центральну Раду. Треба, щоб варяг повів політику справді державну, а не класову великопанську, бо наша країна поки що хліборобська, то й політика повинна бути дрібнобуржуазна, селянська, як у Норвегії, Данії чи Швеції».
“Наша, навіть соціалістична, інтелігенція, з якої складається тепер уряд, все-таки дбає про будівлю своєї держави, а значиться дбає за якийсь правовий порядок, за законність, за дисципліну, а голота це ототожнює з буржуазністю і не довіряє нашій інтелігенції і нашому урядові, а хилиться на бік московських большевиків, які, на її думку, несуть повну свободу робити, що хочеш і забирати все, що бачиш. Але голота наша жорстоко помиляється, бо большевики у себе завели у війську дисципліну ще строгішу за самодержавну і за грабунки карають смертею. Там, де большевики вже захопили українську землю, там вже всі селяни бачать, що большевицька армія і уряд все, що бачать, забирають і вивозять в Московщину. Там вже й голота наочно бачить, що московські большевики не принесли з собою сподіваного земного раю, там вже є каяття та нема вороття. Але я не виную темну, розбещену голоту, а виную нашу соціалістичну інтелігенцію, яка не хоче цього бачити, не хоче прислухатись до голосу наших і галицьких селян-власників, а, сподіваючись на всеевропейську соціальну революцію, грає на інстинктах голоти, думаючи на цьому фундаменті збудувати свою державу. Але вона гірко помиляється, як уторік помилилась Ц. Рада, яка устами Грушевського казала, що український народ покаже світові зразок соціалістичного рішення аграрного питання. Ми бачили, чим ці експерименти скінчились, коли в Україну прийшли німці, так само, хто живий діжде, побачить, чим це скінчиться, коли по домаганню землевласників та, взагалі, капіталістів, прийде Антанта. Але прихід німців скінчився все-таки українською державністю, хоч на чолі з Скоропадським, а прихід Антанти вже не принесе нам гетьманщини, а тільки — “єдиную, неделимую Россию”. А шкода! Впала була нам з неба українська державність, але, очевидно, як все невитружене, невипрацьоване, легкопридбане, минається скоро, так само минається і наша державність”. Євген Чикаленко. “Щоденник”.
З 1918 року Євген Чикаленко відходить від активного громадського та політичного життя. У 1919 році виїжджає до Австрії, а потім до Чехословаччини. Помер 20 червня 1929 року в місті Подєбради, Чехія.
