Переяславські статті: втрата автономії Гетьманщини

27 жовтня 1659 року в Переяславі гетьман Юрій Хмельницький підписав Переяславські статті, які істотно обмежували автономію Гетьманської держави. Договір був укладений під військовим тиском московії, скориставшись складною внутрішньою ситуацією в Гетьманщині.

Договір був укладений у Переяславі (нині м. Переяслав-Хмельницький) між гетьманом Ю.Хмельницьким та московією яку представляв боярин князь О.Трубецькой. 

Напередодні підписання Переяславських статей, в жовтні 1659 року, на козацькій раді в Жердовій Долині було розроблено новий проект договору між Гетьманщиною та московією. Для підписання нового договору українська сторона запропонувала саме Жердівські статті, які були спрямовані на зміцнення гарантій незалежності й суверенності Гетьманщини.  Проте О.Трубецькой скористався слабкістю гетьмана Ю.Хмельницького, відхилив запропонований варіант і змусив прийняти договір, який істотно обмежував суверенні права Гетьманської держави.

Юрій Хмельницький

Згідно з Переяславськими статтями, гетьманський уряд позбавлявся права ведення самостійної зовнішньої політики. Гетьман без дозволу московського царя не мав права посилати своїх послів за кордон або приймати іноземних, укладати міжнародні договори, оголошувати війну.

У сфері внутрішньої політики статті забороняли переобрання гетьмана за різні провини перед Військом Запорозьким без попереднього розслідування, проведеного московською стороною, а також відповідного наказу царя. Гетьман позбавлявся права самостійно призначати й усувати з посад генеральну старшину та полковників; новообрана старшина зобов’язувалася складати присягу на вірність московському цареві. Царські воєводи вводилися до Києва, Переяславу, Чернігова, Ніжина, Брацлава та Умані.

Переяславські статті стали поворотним моментом в історії України. Вони означали втрату Гетьманщиною значної частини своєї автономії та суверенності.  Переяславські статті стали початком тривалого процесу ліквідації української автономії. У наступні роки московський уряд поступово посилював свій вплив на Гетьманщину, що врешті призвело до її повної ліквідації.

Джерело фото: Центральний державний архів вищих органів влади та управління 


СТАТТІ, ПРИСЛАНІ КНЯЗЮ ТРУБЕЦЬКОМУ від 1659 року

1

Як за славної пам’яті небіжчика пана гетьмана війська Запорозького Богдана Хмельницького, постановлено в Переяславі і виконано присягу 2, щоб з обох боків було так, і тепер-таки ті ж права, привілеї та вольності всілякі, надані на той час від його царської величності, не були відмінені і ні в чому не порушені.

2

В Україну, у війську Запорозькім, по всіх містах як на тому, так і на цьому боці Дніпра щоб воєвод до міст не було наслано, тільки в одному лишень Києві, як за славної пам’яті небіжчика, пана Богдана Хмельницького, було, так щоб і тепер щоб залишилося, а в наших замках та містах аби жодного воєводи й раті наслано не було, а ратні люди, які б у посилках до нас мали б приходити, щоб були у завідуванні запорозького гетьмана.

3

Без гетьманського відома та всієї старшини, також без підпису гетьманської руки й притиснення військової печатки жодні листи не мали б прийматися у його царської величності від Запорозького війська при ласці 3.

4

Щоб одного гетьмана всі полковники й полки з обох боків Дніпра мали за гетьмана й віддавали йому, як старшому, належне послушенство.

5

При обранні гетьмана аби нам самим, як старшим, так і меншим, щоб вільна була елекція, кого військо вподобає, до якої, опріч наших людей, аби ніхто не належав. А новообраний гетьман за відомом усієї старшини та черні до його царської величності має висилати на підтвердження своїх послів. І це не має бути заборонено від його царської величності.

6

Щоб полковники як перебували по всіх українських містах і яку владу належну у війську мали, так і тепер аби по тих-таки містах неодмінно залишалися і ні в чому ні від кого жодної перешкоди не виносили, передусім у Києві, і в Старому Бихові 4, і будь-де.

7

Послів од усіх земель чужоземних аби було вільно приймати і відправляти від нас; списки із грамот, з якими посли приходитимуть, достеменно списані слово в слово, буде послано до його царської величності.

8

Усяким у ряді людям, тепер і напотім, які залишаються у Запорозькому війську, особливо шляхті, як перед тим здавна бувало, так і тепер, аби, за відомом пана гетьмана запорозького і під його судом, вільними залишатися при їхніх власностях і жодних не відносити труднощів, а в правах своїх утиску.

9

З довкільними землями, а особливо з ляхами, татарами і шведами та іншими, коли будемо приходити до згоди та миру його царської величності, щоб і наші всього війська вислані комісари при тому були з ними і, повагу свою маючи, могли видавати вільного голоса 5.

10

Права та вольності і надання від великих князів руських та їхніх милостей королів польських і панів благочестивих всякому стану, духовному та світському, подані здавна і тепер, аби свою вагу мали і ні від кого, як світські, так і духовні, не були порушені.

11

Що тільки в тому часі з Божого попусту і вимислів переступних людей діялося й сталося, аби те у вічну непам’ять і забуття було віддано і ні на кому із війська Запорозького не опитувалося.

12

Архієпископ, митрополит київський, галицький, юксар а константинопольський з усіма єпископами, архімандритами, ігуменами та всім духовенством, законним б і світським, старшим та меншим, із монастирями та церквами, які є в нашій Малій Росії, як перед тим здавна, до святійшого і славетного патріарха константинопольського щоб належали і послушенство йому віддавали, так і тепер, щоб при тій звісній вольності цілком і непорушно залишалися, а не примушувалися ні від кого іншого до неналежної зверхності та послушенства 6.

 а Юксар — екзарх.

 б Законним — тобто чернечим.

13

Після смерті будь-якого митрополита аби було вільне обрання іншого київського митрополита або якогось іншого владики, як здавна завсігди їхня милість отці єпископи, архімандрити і все духовенство, котрі є в нашій Малій Росії, разом із світською старшиною і нашим народом [чинили].

14

Школи всіляких мов для навчання дітям у Малій Росії аби могли будь-де вільно пробувати, як у Києві, так і будь-де по містах, як будь-де на цьому боці Дніпра, так і на тому, коли б хто захотів школи або монастиря фундувати за відпущення гріхів своїх, щоб те вільно було і ні від кого не заборонялося.

ПРИМІТКИ

Мова пам’ятки книжна українська, але русифікована російським переписувальником. Перекладено за виданням: Источники малороссийской истории, собранные Д. Н. Бантыш-Каменским. — Ч. І. — М., 1858. — С. 102-103.

Джерело: Тисяча років української суспільно-політичної думки. У 9-ти т. — К.: Дніпро, 2001. Т. 2. Кн.2. — Перша половина XVII ст. / Упор., прим. В. Шевчука. — 536 с.


Література:

Горобець В.М. Від союзу до інкорпорації: Українсько-російські відносини другої половини XVII – першої чверті XVIII ст. К., 1995

Яковлева Т. Гетьманщина в другій половині 50-х років XVII ст. Причини і початок Руїни. К., 1998

Горобець В. Еліта козацької України в пошуках політичної легітимації: стосунки з Москвою та Варшавою, 1654–1666. К., 2001