Михайло Брайчевський: історик, митець, громадянин.

Михайло Брайчевський – це не просто ім’я в підручниках з історії. Це людина, яка віддала все своє життя дослідженню української минувшини. І не лише дослідженню, а й її захисту. Своїми науковими працями та громадською діяльністю він доводив, що історія – це не сукупність дат і фактів, а жива сила, що формує нашу ідентичність. Історик, археолог, мистецтвознавець, письменник, художник – цей список можна продовжувати і далі. Його інтереси були надзвичайно широкими, а досягнення – вражаючими.

Михайло Брайчевський з’явився на світ 6 вересня 1924 року. Його науковий шлях був сповнений вагомих досягнень, серед яких – членство в Українській вільній академії наук (США) та Науковому товаристві імені Шевченка, почесне звання професора Національного університету «Києво-Могилянська академія», і головування в Київському осередку Українського товариства ім. М. Грушевського. Він також був удостоєний звання Заслуженого діяча науки і техніки України, став лауреатом премій ім. М. С. Грушевського (1997) і Фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів (1992, США).

Освіту Михайло здобував у Київському університеті, де в 1948 році завершив навчання на історичному та філософському факультетах. Ще студентом, на другому курсі, розпочав свою кар’єру в Інституті археології, працюючи креслярем, а згодом молодшим та старшим науковим співробітником. Його перші наукові здобутки закріплені кандидатською дисертацією «Римська монета на території УРСР» (1955). Проте його шлях у науці не був простим – у 1968 році його звільнили через участь у протестному листі інтелігенції до радянського керівництва та за статтю «Приєднання чи возз’єднання?», в якій він аргументовано критикував концепцію возз’єднання українського та російського народів 1654 року, що підтримувала радянська історіографія.

Його наукова діяльність охоплювала широкий спектр тем: від дослідження історії Київської Русі та східного слов’янства до середньовічної історії України, культури, літератури та мистецтва. Важливу увагу Брайчевський приділяв застосуванню кібернетики в археології, історичних дослідженнях та був членом Всесоюзної комісії АН СРСР «Кібернетика і питання методології та методики історичного досліджен­ня». Однією з його наукових заслуг стала розробка концепції стародавньої та середньовічної історії України на основі аналізу численних джерел. Брайчевський автор оригінальної гіпотези, що хрестителем Русі був князь Аскольд, яку він доводить в своїй праці «Утвердження Християнства на Русі».

Археологічні дослідження Михайла Юліановича охоплювали Рівненську та Хмельницьку області, зону затоплення Канівського водосховища, Пастирське городище, а також давньоруські пам’ятки Переяслава та поселення черняхівської культури. 

Михайло Брайчевський був одним із засновників Українського товариства охорони пам’яток історії та культури у 1966 році, розробив його статут. Активно виступав за збереження історичної забудови міст України, зокрема зробив значний внесок у збереження архітектурної спадщини Києва, виступав за відбудову Михайлівського та Успенського соборів, був проти реконструкції архітектурно­го комплексу Києво­-Могилянської академії, ініціював створення історико-архітектурних заповідних зон Києва. 

Окрім наукових праць Михайло Брайчевський писав вірші, поеми, захоплювався живописом. Він автор альбому «Історичні портрети», у якому реконструйовав портрети видатних діячів доби Київської Русі.

Головні праці:

  • Римська монета на території України. — К., 1959;
  • Коли і як виник Київ. — К., 1963;
  • Біля джерел слов’янської дер­жавності. — К., 1964;
  • Походження Русі. — К., 1968;
  • Утвердження хрис­тиянства на Русі. — К., 1988;
  • Конспект історії України. — К., 1993;
  • Вступ до історичної науки. — К., 1995;
  • Походження слов’янської писемності. — К., 1998;
  • Літопис Ас­кольда. — К., 2001;

Джерело: Кафедра археології та музеєзнавства КНУ імені Тараса Шевченка.

Прокрутка до верху