Кримська операція армії УНР: історичні епізоди.

Весною 1918 року в ході національно-визвольної боротьби Української Народної Республіки була проведена Кримська військова операція. Боротьба за Крим навесні 1918 р. відбувалася в умовах одночасного наступу німецьких та українських військ проти більшовиків. Німецьке командування розглядало Крим як зручний стратегічний плацдарм для своїх військ. Уряд УНР також прагнув встановити контроль над півостровом та заволодіти Чорноморським флотом, який знаходився під контролем більшовиків.

Епізод 1. Хлібний мир.

Кримська операція почалася після підписання Берестейського миру, в результаті якого Українська Народна Республіка отримала дипломатичне визнання з боку Німеччини  та Австро-Угорської імперії. За умовами Берестейського миру, який нові союзники прозвали “Хлібний мир”, в обмін на продовольство німецькі та австрійські війська зобов’язалися допомогти Україні звільнитись від більшовицьких окупантів.

Військове міністерство УНР починає розробляти план операції по звільненню Крима та Чорноморського флоту, про проведення якої невдовзі видає наказ військовий міністр УНР Олександр Жуковський.

У березні 1918 року на чолі нещодавно сформованого Запорозького корпусу стає Олександр Натієв. В складі корпусу були створені 2-й Запорозький піхотний полк, командиром якого стає  Петро Болбочан та 3-й Запорозький ім. гетьмана Б.Хмельницького піхотний полк під командуванням Олександра Шаповала, які приймуть участь в майбутній наступальній операції проти більшовиків.

Для проведення наступальних дій було створено дві армійські групи: Кримська і Слов’янська. Остання під командуванням Натішвілі вирушила на Донеччину. Петро Болбочан був призначений командиром Кримської групи Армії УНР на правах дивізії, до якої увійшли: 2-й Запорозький полк, Кінногайдамацький полк полковника Всеволода Петріва, 2-й гарматний полк полковника Володимира Сікевича, бронедивізіон сотника Болдирєва, кінногарматний гірський дивізіон полковника Олекси Алмазова. Всього у Кримській групі було понад 9 тисяч бійців, 12 панцерників та 2 бронепоїзди. 

Кримська група розпочала рух з району Харкова через Лозову на Олександрівськ (сучасне Запоріжжя). Кінцевою точкою військової операції був Чорноморський флот, розташований у Севастопольській бухті, який планували включити до складу українських збройних сил.

Бронеавтомобіль «Гайдамака», який приймав участь в кримській операції.
(Джерело: wikipedia)

Епізод 2. Спільний парад.

Кримська група Болбочана увійшла в Олександрівськ (Запоріжжя) на початку квітня 1918 року. Незадовго до їх прибуття місто було звільнено від більшовиків підрозділами Українських Січових Стрільців.  В ході перебування підрозділу Болбочана в Олександрівську до нього приєдналася частина УСС. Також в місті був проведений спільний військовий парад. 

УСС вирушили містом з півдня, а Запорожці з півночі. Поперед Січових Стрільців йшла церковна процесія з хоругвами, духовенством і керівництвом міста. Назустріч їхав Петро Болбочан, за ним — оркестр, потім йшов 2-й Запорізький полк, далі — 1-й кінний полк імені Костя Гордієнка, за ним гарматний полк, кінно-гірський дивізіон Олекси Алмазова, панцерники. Після зустрічі обох колон відбулося урочисте шикування, по завершенню якого відбувся спільний парад, який в присутності міського голови приймали Петро Болбочан та командувач УСС Василь Вишиваний (Вільгельм фон Габсбурґ).

Мирон Заклинський, підхорунжий, чотар Легіону УСС, у своїх споминах писав: “На майдані перед Народним Домом Запоріжці та Стрільці уставились один проти одних у дві лави. Серединою походжав комендант Запоріжців полковник Болбочан і наш комендант, сотник Микитка. Пролунала команда: “Пóзір! Курінь вліво глянь!” — і наш сотник здав звіт полковникові. Цей опісля привітав промовою “рідних братів галичан, що помагають Наддніпрянській Україні в боротьбі”. Закінчив окликом: “Слава Січовикам”, — а запорожці тричі гукнули: “Слава!”. Тоді запорізька музика почала грати наш народний і державний гімн “Вже воскресла Україна”. При перших звуках запорізький хорунжий схилив блакитно-жовтий прапор і грімко пролунало “Струнко! В право глянь!”. Старшини обох відділів немов закам’яніли в нерухомій поставі, долоня – при шапці. 3 пієтизмом і опієм в очах слухали всі святочної, величної музики. Стрільці вперше відчули до глибини душі, що вони в Українській державі. Хвилювання запирало їм віддих. Опісля було кілька промов, запорізьких і стрілецьких. Короткі, щирі, вояцькі…”.

Запорожці під час зустрічі з Українськими січовими стрільцями в м. Олександрівську. Стоять попереду: сотник УСС Остап Луцький, полковник Армії УНР Всеволод Петрів, командувач УСС Василь Вишиваний, Петро Болбочан і Микола Сільванський. (Джерело: wikipedia)

Епізод 3. Міст до Криму.

18 квітня 1918 Кримська група Армії УНР, розгромивши залишки червоних на північ від Мелітополя, в районі Пришибських висот і Новобогданівки почали просування в район Мелітополя. Щоправда, 16 квітня 1918 повз Мелітополь з румунських фронтів на Дон проходив білогвардійський загін Михайла Дроздовского, який вигнав більшовиків  з Мелітополя. Мелітопольський штаб більшовиків, зайнятий вже білогвардійцями, розташовувався в будівлі залізничного вокзалу, куди прибули потяги з запорожцями Болбочану. Побачивши щойно вивішений російський триколор на будівлі вокзалу, Болбочан наказав зняти його і вивісити синьо-жовтий прапор. Передача влади відбулась швидко і мирно, білогвардійський загін полишив Мелітополь та рушив далі на Дон. У звільненому Мелітополі було взято під контроль ключову залізничну станцію з депо, захоплено оперативний штаб більшовиків з шифрувальною машиною, зброю та продовольчі запаси.

Паралельно на Крим йшли німецькі війська під командуванням генерала Роберта фон Коша. 217-а піхотна і Баварська кавалерійська німецькі дивізії йшли на Перекоп, 15-а німецька дивізія просувалась вслід за Болбочаном на Мелітополь. 212-а піхотна дивізія в цей час йшла в сторону Криму з Румунії. Загалом німецьких військ було до 30 тисяч з бронемашинами, артилерією та авіацією.

Більшовики вважали, що з боку Сиваша не варто очікувати атаки, бо єдиним шляхом на Крим був Перекоп, де червона армія й зосередила основні свої сили до 7 тисяч осіб. Втім, з боку Чонгара охороняти залізничний міст виставили до 5 тисяч осіб. 

Завдяки захопленій шифрувальній машині Петро Болбочан зміг ввести в оману більшовиків, передаючи фальшиві шифровки в Крим про те, що українські війська ніби ще далеко від Мелітополя.

Кримська група продовжила рух на Крим, вступаючи у невеликі бойові зіткнення з залишками червоних. 20 квітня 1918 частини Кримської групи зайняли Новоолексіївку — останню ключову залізничну станцію перед чонгарським мостом через Сиваш — та впритул наблизилися до переправи.

Трохи раніше підійшли до Криму німецькі війська. 18 квітня авангардні частини групи фон Коша атакували Перекоп. Швидко вистрілявши запас снарядів та патронів, червоні загони залишили поле бою. Більшовицьку оборону було зламано: німецькі частини розпочали просування вглиб півострова.

Коли 19 квітня начальник оборони червоних на Сиваші Іван Федько дізнався про падіння Перекопу, він був змушений направити частину своїх сил до Джанкоя, аби уникнути обходу свого флангу німецькими частинами. Відхід частини червоних полегшив справу Кримській групі по переправі до Криму.

21 квітня загони під керівництвом Петра Болбочана почали форсування Сивашу, в ході якого Запорожці не зустріли значного опору. “Сиваш був сфорсований несподівано легко”, — писав згодом ветеран 2-го Запорізького пішого полку Никифор Авраменко.

Розкажемо більш детально про штурм Сивашу запорожцями. В ніч з 21 на 22 квітня 1918 перша сотня 2-го Запорозького полку під командою сотника Петра Зілинського змогла розмінувати Чонгарський міст, що відкрило шлях для бронепоїздів. Більшовики, не сподівались так швидко побачити українські війська, що значною мірою внесло деморалізацію в їх ряди. При підтримці гарматного та кулеметного вогню з бронепоїздів українські війська змусили більшовиків покинути позиції не подолік Чонгару.  На ранок 22 квітня  запорожці дісталися залізничної станції Таганаш (нині – Солоне Озеро) на кримському боці Сивашу. 

Станції Таганаш. Початок ХХ ст.
(Джерело: wikipedia)

Підтягнувши резерви, довго не затримуючись Болбочан надає наказ рушити на Джанкой, в який незадовго перед ними вже зайшли німецькі частини. Щоб випередити німців, Болбочан одразу ж, без затримок, почав стрімке просування у бік Сімферополя. 

Наступного дня Кримська група Болбочана розбила більшовиків на підступах до Сімферополя, і 23 квітня першою оволоділа кримською столицею. 25 квітня передовий загін запорожців зайняв Бахчисарай, а кінний полк гайдамаків імені Костя Гордієнка на чолі з полковником Всеволодом Петрівим просувався у напрямку Севастополя та 28 квітня розпочав бої з більшовиками на підходах до міста.

Повідомлення Генерального штабу збройних сил УНР, в якому зазначається,
що 22 квітня 1918 року Кримська група вела наступ на Сімферополь.
(Джерело: Історична правда.)

Звіт Генерального штабу збройних сил УНР від 23 квітня 1918 року,
в якому говориться що саме цього дня запорожці звільнили Сімферополь.
(Джерело: Історична правда.)

Треба відмітити, що відносини української армії з місцевим населенням склалися досить позитивно. До групи Болбочана почали приєднуватися кримськотатарські повстанці. У звіті українського Генштабу повідомлялося: “Отаман Натієв відвідав татарський парламент, де прихильно був зустрічен депутатами, які дуже його прохали, щоб в деякі місця були дослані українські частини для визволу від більшовиків. У отамана Натієва був цілий ряд депутацій з виясненням тих чи других питань”. У Севастополі, Феодосії та Керчі мешканці виходили зустрічати українське військо із синьо-жовтими прапорами.

В цей же час вже розпочала свою роботу німецька таємна дипломатія, в плани якої не входило включення Криму до складу УНР, та й саме існування Української Народної Республіки вже було поставлено під питання. Готувався гетьманський переворот Скоропадського, який спирався на підтримку німців.

26 квітня частину армії УНР в Сімферополі та Джанкої заблокував німецький корпус, а Кош наполягав, щоб українські загони покинули Крим. Ситуація ледь не дійшла до прямого зіткнення, але врешті-решт із Києва надійшов наказ відступати. 

Документи дають змогу нам намалювати маршрут відходу Кримської групи армії УНР. 27 квітня: “По політичним обставинам частинам Запорізької бригади наказано залишити Кримський півострів і відійти до ст. Джанкой”. 28 квітня: “Загону бригади отамана Натієва наказано відійти до Перекопу”. 29 квітня запорожців було відкликано від Джанкоя до району Мелітополь — ст. Сокологірна.

До 30 квітня головні сили Кримської групи повернулися до Мелітополя. 29 квітня, ще не знаючи про відхід Болбочана, Чорноморський флот у Севастополі підняв українські прапори. Упродовж операції підрозділи Кримської групи не зазнали жодної поразки, проте не змогли втримати ані Кримського півострова, ані Чорноморського флоту. Кримська операція армії УНР важлива сторінка з літопису української історії, сторінка наповнена звитягою і мужністю, та  водночас трагічна, зі строками політичних помилок і прорахунків, які виявилися вагомішими за військові досягнення.   

Чорноморський флот в бухті Севастополя. 1918 рік.
(Джерело: wikipedia)

Джерела та література

1. “Історичні прогульки по Запорожжю”: Як Січові Стрільці із гайдамаками браталися на Запорожжі.
2. Бондаренко В. Історія новітніх запорожців: вільнокозачий рух на Півдні України (1917-1918 рр.): монографія. Запоріжжя: ТОВ «ЛІПС» ЛТД, 2010. 228 с.
3. Дяченко П. Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії Української Народної Республіки. – К.: Стікс, 2010. – 448 с.
4. Історія українського війська / за заг. ред. В. Павлова. – Х.: КСД, 2016. – 416 с.
5. Рудько С. Кримська операція військ Центральної ради // Наукові записки Національного університету “Острозька академія”: Історичні науки. – 2011. – Вип. 17. – С.134–148.