Генерал-майор Макс Гофман про Центральну Раду, переговори у Брест-Литовську та німецьку допомогу у звільненні України від більшовиків на початку 1918 року.

Берестейський мир («Хлібний мир») — мирна угода між Українською Народною Республікою з одного боку та Німецькою імперією, Австро-Угорською імперією, Османською імперією і Болгарським царством з іншого. Підписаний 27 січня (9 лютого н. ст.) 1918 року в Бересті (Бресті, Білорусь)

Біографічна довідка

Макс Гофман (1869 – 1927 рр.) – німецький військовий діяч, генерал-майор Німецької імперської армії. Один з ключових військових діячів Першої світової, з 1916 року начальник штабу Головнокомандувача Східним фронтом Леопольда Баварського, головний представник німецького командування на переговорах в Брест-Литовську.

В своїх спогадах генерал-майор Макс Гофман писав:
«…Більшовизм переможно розповсюджувався; Центральна Рада та тимчасовий український уряд обернувся у втечу. Кюльман (прим. – міністр закордонних справ Німеччини) і граф Чернін (прим. – міністр закордонних справ Австро-Угорщини) вирішили триматися цього українського уряду, незважаючи на його тимчасові труднощі. «Тимчасовими» ці труднощі були остільки, оскільки ми повсякчас могли силою зброї підтримати і знову запровадити його в Україні. Тому вони відвели нових українських представників, яких привіз Троцький, мотивуючи це тим, що сам Троцький на початку січня признав українську делегацію як правомочних представників українського народу.
Я дивувався молодим українцям. Вони, звичайно, знали, що, крім можливої допомоги з боку німців, у них нічого немає, що уряд їхній – одна фікція. Проте у переговорах з графом Черніним вони твердо стояли на своєму і у своїх вимогах ні на йоту не уступали. Мир з Україною був підписаний. Це був тяжкий удар для Троцького, так як тепер стало очевидним, що і з ним переговори будуть так чи інакше доведені до кінця…

Про те після укладення миру й самі українські уповноважені не приховували безвихідного становища свого уряду і відкрито звернулися до Німеччини з проханням про підтримку. Для мене було ясно, що ми не зможемо ігнорувати це прохання. Ми сказали А і повинні були тепер сказати Б; ми визнали законність українського уряду і заключили з ним мир; ми зобов’язані були, отже, подбати, щоби мир, який ми проголосили, дійсно був встановлений, а тому в першу чергу повинні були підтримати уряд, який заключив з нами мир. Внаслідок цього наші війська вступили в Україну. Наступ, головним чином залізничними шляхами, швидко просувався вперед; проте ми у багатьох місцях зустрічали спротив. Більшовицькі банди, які наступали для зайняття України, чинили нам спротив, але найбільш запеклі бої відбувалися з чехословацькими дивізіями, з якими ми вперше прийшли до спротиву. Однак опір був повсюди зламано, і наступ проведений по всій Україні до степів Донської області».

На фото: підписанти Берестейського мирного договору:
генерал Брінкманн, Микола Любинський, Микола Левитський,
Олександр Севрюк, Макс Гофман, Сергій Остапенко.
Брест-Литовськ. 9 лютого 1918 року.

Прокрутка до верху