Федеративна грамота Скоропадського. Стратегічна помилка чи закономірний крок?
У непростих умовах поразки союзної Німецької імперії у Першій світовій війні Павло Скоропадський гарячково шукав засоби зберегти свою владу. 14 листопада 1918 року гетьман проголосив федеративну грамоту, в якій було задекларовано намір створити федеративний союз між Українською Державою та майбутньою небільшовицькою Росією. Одразу після проголошення грамоти було сформовано новий уряд на чолі із Сергієм Ґербелем, який обійняв також посаду міністра земельних справ.
Далі наведемо текст грамоти:
“Перемир’я між Німеччиною і державами Антанти виключене. Найбільш кривава війна скінчилася, і перед народами всього світу стоїть складне завдання: закласти основи нового життя. Серед решти частин багатостраждальної Росії на Україну випала найбільш щаслива доля. Україна перша навела в себе порядок і законність. При дружній допомозі Центральних держав вона зберегла спокій аж до сьогоднішнього дня. Ставлячись із співчуттям до всіх страждань Великоросії, Україна всіма силами старалась допомогти своїм братам, виявляючи їм велику гостинність і підтримуючи їх всіма можливими засобами в боротьбі за відновлення в Росії міцного державного порядку.
Сьогодні перед нами нове державне завдання. Держави Згоди здавна були друзями колишньої великої і єдиної Російської держави. Тепер, після пережитих Росією великих заворушень, умови її майбутнього існування повинні, безумовно, змінитися. На федеративних принципах має бути відновлена давня могутність і сила Російської держави.
У цій федерації Україні належить одне з чільних місць, бо від неї пішов порядок і законність в краї і в її межах перший раз свідомо відродилися всі принижені і гноблені більшовицьким деспотизмом громадяни колишньої Росії. Від неї пішли дружба і єднання іх славним великим Доном і славними Кубанськими і Терськими козаками. На цих принципах, які, – я вірю, – поділяють всі союзники Росії, держави Згоди, і з якими не можуть не співпрацювати всі без винятку народи не тільки Європи, але й усього світу, має формуватися майбутня політика нашої України. Їй першій належить виступити в справі створення Всеросійської федерації, кінцевою метою якої буде відновлення великої Росії.
В осягненні цієї мети лежить запорука добробуту як всієї Росії, так і забезпечення економічно-культурного розвитку всього українського народу на міцних засадах національно-державної самобутності. Я глибоко переконаний, що інші шляхи були б загибеллю для самої України, тому закликаю всіх, кому дороге її майбутнє, тісно зв’язане з будучиною і щастям всієї Росії, об’єднатись навколо мене і стати грудьми на захист України і Росії. Я вірю, що в цій святій патріотичній справі ви, громадяни і козаки України, а також і решта людей, дасте сердечну і сильну підтримку.
Новосформованому нами кабінетові я доручаю найшвидше виконання цього великого та історичного завдання.”
Джерело: Українська Держава (квітень – грудень 1918 року). Документи і матеріали. У 2 т. / Ред. кол.: В. Верстюк (відп. ред.), О. Бойко, Н. Маковська, Т. Осташко, Р. Пиріг; Упорядн.: Р. Пиріг (керівн.), О. Бойко, А. Гриценко, О. Кудлай, О. Лупандін, Н. Маковська, Т. Осташко, О. Щусь. НАН України. Інститут історії України; Центральний державний архів вищих органів влади і управління України. – Т. 2. – К.: Темпора, 2015.
Оголошення грамоти ще більше посилило в суспільстві антигетьманські настрої та прискорило початок антигетьманського повстання, що зрештою призвело до повалення гетьманського режиму та приходу до влади Директорії УНР.
