«Чародій українського танцю». Василь Верховинець.
5 січня 1880 року народився Василь Верховинець (справжнє прізвище Костів) – український хореограф та композитор, актор, диригент, фольклорист, перший теоретик українського народного танцю, педагог.
В 1899 році Василь Верховинець закінчує учительську семінарію в Самборі і починає викладати спів в народних школах. В 1906 році потрапляє до театру Миколи Садовського, перебування в якому відкрило нові можливості для творчого розвитку майбутнього “чародія українського танцю”. Спочатку він працював у театрі художником сценічних образів, а невдовзі вже виступав на сцені. Одночасно починає пробувати себе як хормейстер та диригент.
Паралельно з театральною кар’єрою Василь Верховинець продовжує навчання та успішно закінчує музичний клас драматичної школи Миколи Лисенка. Окрім співу, музики та акторської гри Верховинець опановує хореографію. У 1910 році він дебютував як хореограф у постановці опери Лисенка “Енеїда”, що позначило новий етап у його творчості.
Протягом своєї кар’єри Василь Верховинець очолював різноманітні музичні та хореографічні колективи, викладав у вищих навчальних закладах та активно виступав із виставами. У 1918 році він очолив Український національний хор у Полтаві. В 1927—1928 роках керував хором Харківського драматичного театру. У 1920-х роках Василь Верховинець викладав у Музично-драматичному інституті ім. М. В. Лисенка та керував кафедрою мистецтвознавства Полтавського інституту народної освіти.
В 1930 році у Полтаві Василь Верховинець разом з дружиною, акторкою Євдокією Волошко, створили жіночий колектив театралізованого співу «Жінхоранс». Колектив виступав в оригінальному жанрі театралізованої пісні, базуючись на українській народній традиції.
В 1935 році у Лондоні проходив Перший міжнародний фестиваль народного танцю, участь в якому взяли колективи оперних театрів з Києва та Харкова. Номер для їх виступу на фестивалі підготував Василь Верховинець. Українці виконали парубочий триколінний «Гопак» в надшвидкому темпі. В результаті українській колектив отримав на фестивалі премію та багато схвальних відгуків.
Одним з ключових досягнень Василя Верховинця було вивчення української народної творчості, побуту, традицій, систематизація українських народних танців. Він багато часу займався дослідницькою роботою, проводив етнографічні дослідження, результатом чого стали його наукові праці: «Українське весілля» (1912 р.) та «Українські танці» (1913 р.). В 1919 році виходить його головна книга «Теорія українського народного танцю», яка стала першим в Україні науковим дослідженням української народної хореографії.
Проте, блискуче творче життя Василя Верховинця було перервано кривавою тоталітарною машиною. Ще протягом 1920-30-х років його декілька разів заарештовували за обвинуваченнями у контрреволюційній діяльності, приналежності до Спілки Визволення України. Але відпускали. В останнє його заарештували в 1937 році за звинуваченням у шпигунстві на користь Польщі та веденні систематичної антирадянської діяльності. Під впливом страшних тортур Василь Верховинець визнає себе винним. Виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР у Києві винесла Верховинцю вищу міру покарання. Розстріляли майстра у Києві в квітні 1938 року. В 1958 році Василь Верховинець був реабілітований Верховним судом СРСР.