Західноукраїнська народна республіка

ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА

ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА (ЗУНР) – українська держава, утворена в листопаді 1918 на західноукраїнських землях, що перебували в складі Австро-Угорщини. В жовтні 1918 поразка австро-німецького блоку в Першій світовій війні та національно-визвольний рух поневолених народів викликали розпад монархії Габсбургів на кілька незалежних держав. За цих обставин рішучих заходів щодо відродження національної державності почало вживати й українське населення Східної Галичини. Наприкінці вересня 1918 у Львові сформовано Український генеральний військовий комісаріат (УГВК), який розпочав підготовку збройного виступу. В жовтні головою УГВК було призначено сотника Легіону Українських січових стрільців Д.Вітовського. 18–19 жовтня 1918 у Львові на конституанті (зібранні) українських депутатів австрійського парламенту, послів (депутатів) галицького і буковинського крайових сеймів, представників національних партій Галичини й Буковини, духовенства і студентства утворено Українську національну раду, яка стала політичним представницьким органом українського населення Австро-Угорщини. 19 жовтня, згідно з правом народів на самовизначення, УНРада проголосила Українську державу на всій українській етнічній території Галичини, Буковини й Закарпатської України, обрала президентом Ради Є.Петрушевича та вирішила виробити демократичну конституцію.

31 жовтня у Львові стало відомо про приїзд до міста Польської ліквідаційної комісії, що мала перебрати від австрійського намісника владу над краєм, приєднавши його до Польщі. Австрійський намісник Галичини генерал К.Гуйн відповів відмовою на вимогу УНРади передати їй повноту влади. 31 жовтня УГВК за підтримки УНРади ухвалив здобути владу в краї збройним шляхом. У ніч на 1 листопада стрілецькі частини на чолі з Д.Вітовським взяли під контроль найважливіші установи Львова та більшості повітових міст краю. 9 листопада УНРада утворила тимчасовий виконавчий орган влади – Державний секретаріат Західноукраїнської Народної Республіки на чолі з К.Левицьким.

13 листопада затверджено конституційні засади нової держави – “Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель бувшої австро-угорської монархії”, відповідно до якого вона одержала назву Західноукраїнська Народна Республіка . Державний секретаріат перетворювався на уряд – Державний секретаріат ЗУНР. Визначено територію ЗУНР, що обіймала українські етнічні землі – Сх. Галичину, Буковину й Закарпаття (70 тис. км²) із нас. у 6 млн осіб. Затверджено державний герб (золотий лев на синьому тлі; згодом – тризуб) і прапор (блакитно-жовтий), а також державну печатку. Етнічним меншинам гарантувалися рівні з українським населенням права. 

Тимчасовий основний закон доповнений низкою законів, що регламентували державно-політичне та економічне життя республіки: закони про організацію регулярного війська – Української Галицької армії (13 листопада 1918); тимчасову адміністрацію (15 листопада); тимчасову організацію судочинства (16 та 21 листопада); державну мову (1 лютого 1919); шкільництво (13 лютого); громадянство (8 квітня); земельну реформу (14 квітня); про сейм ЗУНР (16 квітня). 

Ліквідовано старі органи місцевої влади та управління й утворено нові: у сільських та містечкових громадах діяли громади й міські комісари з дорадчими “прибічними радами”, що їх обирало населення; у повітах – повітові комісари й повітові національні ради. Почала здійснюватися аграрна реформа; було монополізовано виробництво та продаж основних видів промислової продукції (нафта, сірники та ін.) і продуктів харчування (борошно, сіль); оголошено 8-годинний робочий день та ін. 

Завдяки зовнішньополітичній активності уряду і УНРади відкрито посольства в Австрії, Угорщині й Німеччині, дипломатичні представництва в Чехословаччині, Канаді, США, Бразилії, Італії та ін. країнах. 

Однак невдовзі УГА зазнала ударів з боку Польщі під час українсько-польської війни 1918–1919, а також Румунії й Чехословаччини. 11 листопада 1918 румунські війська зайняли Чернівці, а згодом усю Буковину Північну. 21 листопада внаслідок прорахунку Начальної команди УГА польські частини опанували Львовом. Сфера дії органів державної влади ЗУНР на рубежі 1918–19 фактично охоплювала лише частину території Сх. Галичини. Уряд переїхав до Тарнополя (нині м. Тернопіль), а від кін. грудня УНРада і уряд ЗУНР перебували в Станіславі (нині м. Івано-Франківськ). 4 січня 1919 сформовано новий уряд на чолі з С.Голубовичем і створено виділ УНРади (9 осіб) під керівництвом Є.Петрушевича.

1 грудня 1918 делегація УНРади й Директорії УНР у Фастові підписали попередню угоду про об’єднання ЗУНР і Української Народної Республіки, остаточно схвалену вищим органом держави 3 січня 1919 року. 22 січня в Києві відбулося урочисте проголошення Акта злуки ЗУНР і УНР. Згідно з законом “Про форму української влади”, ухваленим Трудовим конгресом України, ЗУНР дістала назву Західна область Української Народної Республіки. Проте внаслідок складної міжнародної й внутрішньої ситуації об’єднання двох українських держав не було завершене – у червні 1919 виділ УНРади та Державний секретаріат ухвалили закон про передання повноти військової та цивільної влади в Західній області УНР диктаторові Є.Петрушевичу, який утворив Колегію головноуповноважених і Військову канцелярію, що виконували його вказівки.

16–18 липня 1919 року, зважаючи на посилений польський наступ, бригади УГА, Є.Петрушевич та Колегія перейшли через р. Збруч (прит. Дністра) у Правобережну Україну, де перебували в Кам’янці-Подільському та його околицях. В листопаді 1919 року Є.Петрушевич із оточенням виїхав до Відня. 25 липня 1920 було утворено закордонний галицький уряд (уряд диктатора ЗУНР). 14 березня 1923 року Антанта на пропозицію спеціальної комісії Ради послів визнала Сх. Галичину територією Польщі за умови надання їй автономії. 15 березня 1923 року еміграційний уряд ЗУНР оголосив саморозпуск і Є.Петрушевич склав повноваження. Було розпущено всі органи й установи, дипломатичні представництва й місії ЗУНР, що означало остаточне припинення її існування.