Про правонаступництво України від УНР
22 серпня 1992 року президент УНР в екзилі Микола Плав’юк передав президентові України Леоніду Кравчуку грамоту Державного центру УНР, згідно з якою незалежна Україна є правонаступницею Української Народної Республіки.
Державний центр УНР на еміграції (ДЦ УНР) – законодавчі та виконавчі українські владні органи, які протягом 1921–1992 років діяли поза межами України на підставі IV Універсалу УЦР та наступних актів Трудового конгресу України: “Закону про Форму Української Влади” з 26 січня 1919 року, “Закону про Тимчасове Верховне Управління та Порядок Законодавства в Українській Народній Республіці” та “Закону про Державну Народню Раду Української Народньої Республіки”, схвалених Радою Народніх Міністрів та затверджених Головою Директорії Симоном Петлюрою 12 листопада 1920 року”. Складаючи повноваження, уряд УНР у вигнанні виконував рішення цих актів, де йшлося про припинення діяльності ДЦ УНР в разі проголошення незалежності Української держави.
Микола Плав’юк передає флаг президентові України Леоніду Кравчуку
(джерело: Національний музей історії України)
Процедура передачі повноважень відбулася протягом двох днів, з 22 по 24 серпня 1992 р. 22 серпня у палаці «Україна» провели Перший форум Світового конгресу українців Після виступу президента України Леоніда Кравчука слово взяв президент УНР в екзилі Микола Плав’юк, який оприлюднив документи ДЦ УНР про рішення припинити діяльність і передати свої повноваження уряду України. 24 серпня в резиденції Президента України – Маріїнському палаці, відбулася урочиста передача символів державної влади УНР президентові Леоніду Кравчуку та голові Верховної Ради Івану Плющу. Було передано грамоту про складання повноважень ДЦ УНР в екзилі, президентський клейнод, в основі якого – мощівниця з гербом роду Мазеп, прапор, печатку президента УНР в екзилі.
Микола Плав’юк потискає руку президентові України Леоніду Кравчуку після виголошення
доповіді в палаці «Україна». 22 серпня 1992 року
(джерело: Національний музей історії України)
Історичні подробиці: ще у вересні 1991 року Верховна Рада України прийняла закон “Про правонаступництво України”. Цей документ досі зберігає чинність і проголошує Україну наступницею не УНР, а УРСР. За цим законом незалежна Україна успадкувала кордони Радянської України; підтвердила свої зобов’язання за міжнародними договорами, укладеними Українською РСР до проголошення незалежності України.
Документи
Грамота про складення повноважень і припинення діяльності Державного центру Української Народної Республіки в екзилі. 22 серпня 1992 р.
“До відома Громадян України, всіх українців у розсіянні сущих та всіх, кому це треба знати, наше спільне послання від Державного Центру Української Народньої Республіки в екзилі:
Тому, що волею Українського Народу, висловленою IV-им Універсалом Української Центральної Ради з 22 січня 1918 року Українська Народня Республіка стала незалежною державою;
Тому, що волею Українського Народу з 1 листопада 1918 року проголошено незалежність Західньої Української Народньої Республіки;
Тому, що 22 січня 1919 року Актом Злуки Земель Українська Народня Республіка стала Соборною Державою;
Тому, що територія Української Народньої Республіки у висліді війни, проголошеної їй північним і західнім сусідами, була окупована ворожими арміями;
та у згоді з постановами, схваленими Трудовим Конґресом як парляментом України: “Закону про Форму Української Влади” з 26 січня 1919 року, “Закону про Тимчасове Верховне Управління та Порядок Законодавства в Українській Народній Республіці” та “Закону про Державну Народню Раду Української Народньої Республіки”, схвалених Радою Народніх Міністрів та затверджених Головою Директорії Симоном Петлюрою 12 листопада 1920 року;
заіснував Державний Центр Української Народньої Республіки в екзилі як повноправний речник народу українського в його боротьбі за вольності та за державну самостійність і незалежність Соборної України, що продовжував діяти з 10 червня 1948 року в згоді з Тимчасовим Законом про реорганізацію Державного Центру Української Народньої Республіки, спираючись на волю діючих тоді українських політичних партій і організацій –
Державний Центр Української Народньої Республіки в складі Президента, Віцепрезидента Української Народньої Республіки, Української Національної Ради та Уряду Української Народньої Республіки в екзилі
безперервно діяв на міжнародному форумі та серед української спільноти в західньому світі з метою прискорити відновлення державної незалежності України.
Тому, що Народ України демократичним і мирним шляхом Актом з 24 серпня 1991 року, підтвердженим всенароднім голосуванням 1 грудня 1991 року, відновив де факто і де юре державну незалежність України –
Ми – Президент Української Народньої Республіки, Голова Української Національної Ради і Голова Уряду Української Народньої Республіки в екзилі
у згоді з деклярацією Уряду Української Народньої Республіки з 12 червня 1924 року, постановою 10-ої Сесії Української Національної Ради з 19 червня 1989 року та постановою Надзвичайної Сесії Української Національної Ради з 14-15 березня 1992 року врочисто проголошуємо всьому народові в Україні і в розсіянні сущому про складення повноважень і припинення діяльности Державного Центру Української Народньої Республіки в екзилі, які він виконував упродовж сімдесятдвох років поза межами України”.
Джерело: Центральний державний архів вищих органів влади та управління України
З А К О Н У К Р А Ї Н И
Про правонаступництво України
( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1991, N 46, ст.617 )
Стаття 1. З моменту проголошення незалежності України
найвищим органом державної влади України є Верховна Рада України в
депутатському складі Верховної Ради Української РСР.
Стаття 2. До ухвалення нової Конституції України на території
України діє Конституція (Основний Закон) Української РСР
( 888-09 ).
Стаття 3. Закони Української РСР та інші акти, ухвалені
Верховною Радою Української РСР, діють на території України,
оскільки вони не суперечать законам України, ухваленим після
проголошення незалежності України.
Стаття 4. Органи державної влади і управління, органи
прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі
Конституції (Основного Закону) Української РСР, діють в Україні до
створення органів державної влади і управління, органів
прокуратури, судів та арбітражних судів на підставі нової
Конституції України.
Стаття 5. Державний кордон Союзу РСР, що відмежовує територію
України від інших держав, та кордон між Українською РСР і
Білоруською РСР, РРФСР, Республікою Молдова за станом на 16 липня
1990 року є державним кордоном України.
Стаття 6. Україна підтверджує свої зобов’язання за
міжнародними договорами, укладеними Українською РСР до
проголошення незалежності України.
Стаття 7. Україна є правонаступником прав і обов’язків за
міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції
України та інтересам республіки.
Стаття 8. Україна дає згоду на обслуговування зовнішнього
боргу Союзу РСР за станом на 16 липня 1990 року в частині, яка
визначається окремою міждержавною угодою.
Україна не несе зобов’язань за кредитними договорами та
угодами Союзу РСР, укладеними після 1 липня 1991 року без згоди
України.
Стаття 9. Всі громадяни Союзу РСР, які на момент проголошення
незалежності України постійно проживали на території України, є
громадянами України.
Україна гарантує забезпечення прав людини кожному громадянину
України незалежно від національної належності та інших ознак
відповідно до міжнародно-правових актів про права людини.
Порядок збереження, набуття і втрати громадянства України
регламентується Законом про громадянство України ( 1636-12 ).
Голова Верховної Ради України Л.КРАВЧУК
м. Київ, 12 вересня 1991 року
N 1543-XII
Джерело: Верховна Рада України