Між революцією та державністю: Перший український військовий з’їзд.

21 травня 1917 року в Києві завершив роботу Перший український військовий з’їзд, який «зажадав, аби Центральна Рада негайно вжила рішучих заходів до здійснення даних їй Національним конгресом доручень».

З’їзд почав свою роботу 18 травня 1917 року та об’єднав понад 900 делегатів з усіх фронтів Першої світової війни, Балтійського та Чорноморського флотів, які представляли понад 1,5 млн українських військових.

Ініціатором скликання з’їзду виступила Українська Центральна Рада. До складу президії увійшли: від фронту — С. Петлюра, від УЦР — В. Винниченко, від тилових військових організацій — М. Міхновський, від флоту — С. Письменний. Почесним головою з’їзду обрали М. Грушевського.

Порядок денний з’їзду:

• Ставлення до поточних подій, Тимчасового уряду, рад робітничих і солдатських депутатів;
• Ставлення до Першої світової війни;
• Українізація військ;
• Підтримання дисципліни й боротьба з дезертирством;
• Земельне питання;
• Питання освіти;
• Майбутній військовий з’їзд;
• Вибори Тимчасового Українського військового генерального комітету.

Про перебіг з’їзду писала газета “Кіевлянинъ” в травневих випусках

Ключові рішення з’їзду:

• Підтвердження ухвал Всеукраїнського національного конгресу 1917 року. Нагадаємо, що на конгресі були ухвалені резолюції про національно-територіальну автономію України, створення Крайової ради, визначення кордонів України. Також на конгресі були проведені вибори до Центральної Ради, що остаточно перетворили її з вузької громадської організації на державний представницький орган України. Головою Центральної Ради було обрано Михайла Грушевського, а його заступниками — Володимира Винниченка і Сергія Єфремова.

• Прийняття резолюції «Про автономію України», запропонованої В. Винниченком.

• Визнання Української Центральної Ради єдиним органом, покликаним вирішувати всі справи, які стосуються України у відносинах із Тимчасовим урядом.

• Делегати з’їзду ухвалили розпочати формування національних військових частин. Для цього у тилових частинах українці-військові мали виділятися в окремі підрозділи. Чорноморський флот, більшість особового складу якого становили українці, мав і надалі поповнюватися виключно ними.

• Відкриття військових шкіл усіх ступенів та забезпечення їх військовими підручниками українською мовою.

• Вимога повернення історичних клейнодів із Росії в Україну.

• Постанови про те, що земля має належати тим, хто її обробляє, а надра України — її народові.

• Постанова про запровадження з осені 1917 року навчання в школах українською мовою.

• Прийняття резолюції «Про відношення до війни». Резолюція була запропонована Володимиром Винниченком. «В ній відзначалося, що з’їзд приєднується до декларації Петроградської Ради робітничих і солдатських депутатів до народів світу і позиції, яку зайняв Тимчасовий уряд у питаннях війни і миру, — і заявляв, що підтримуватиме всіма силами мир без анексій та контрибуцій на підставі самовизначення націй. Для якнайшвидшого наближення такого миру з’їзд вважав необхідним домагатися від Тимчасового уряду термінового визначення як його ставлення і союзників Росії, так і противників, до миру без анексій і контрибуцій. Далі у резолюції в дусі оборонської політики уряду підкреслювалася необхідність активного захисту на фронті “свободи Всеросійської” — твердо і непохитно. Єдиною вимогою, яка була спрямована на захист інтересів українців, у цій резолюції була та, що “з’їзд визнав необхідним, щоб на мирній міжнародній конференції була представлена Україна в лиці своїх депутатів…”» (Щусь О.Й. “Всеукраїнські військові з’їзди”. Історичні зошити №7 — Інститут історії України НАН України, 1992 р.)

• Обрання Українського Генерального Військового Комітету (УГВК) у складі 18 осіб, який очолив С. Петлюра.

Джерело: Щусь О.Й. “ВСЕУКРАЇНСЬКІ ВІЙСЬКОВІ З’ЇЗДИ”. Історичні зошити №7 – Інститут історії України НАН України, 1992 р.