Квітка у камінні. Ольга Франко (Хоружинська)
Ольга Федорівна Хоружинська, у шлюбі Франко — українська письменниця, перекладачка, громадська діячка, дружина Івана Франка.
Ольга Хоружинська народилась 10 квітня 1864 року на Полтавщині, походила зі старовинного козацького шляхетського роду. Її батько був членом Київської громади. Закінчила Харківський інститут шляхетних дівчат, Вищі жіночі курси у Києві, де деякий час викладала. Була добре освічена: володіла англійською, французькою, німецькою, російською мовами, гарно грала на фортепіано, цікавилася театром, культурою, брала участь в українському громадському житті Києва.
Вперше Іван Франко почув про Ольгу від Олени Пчілки. Зацікавившись молодою, освіченою дівчиною, першим написав їй. Так починалася історія їхніх стосунків.
Ольга Хоружинська та Іван Франко повінчалися в 1886 році. Їхній шлюб називали возз’єднанням Сходу та Заходу України: він — із Галичини, вона — з Наддніпрянщини. У шлюбі в них народилося четверо дітей: Андрій, Тарас, Петро та Анна. Іван Франко залучав Ольгу до громадського життя Галичини, вона стала його помічницею і, щоб не відволікати чоловіка від роботи, повністю взяла на себе піклування про домашнє господарство.
Ольга Федорівна стала видавчинею журналу «Життя і слово», який редагував Франко. Цей журнал видавався на кошти її чималого посагу. Ольга Франко цікавилася етнографією, займалася перекладами. Співпрацювала в першому українському феміністичному літературному збірнику «Перший вінок», у якому опублікувала своє етнографічне дослідження «Карпатські бойки і їхнє родинне життя».
Від самого початку подружнього життя та переїзду до Львова галицьке інтелектуальне середовище так і не прийняло Ольгу Франко, вважаючи її чужинкою. Не було кохання і між самим подружжям. Іван Франко в одному зі своїх листів писав: «З теперішньою моєю жінкою я одружився без любові, а з доктрини, що треба оженитися з українкою (себто наддніпрянкою), і то більш освіченою курсисткою…»
Життя подружжя Франків не було щасливим. Складне суспільне середовище, непрості сімейні обставини, емоційна віддаленість Франка від дружини зрештою зломили Ольгу, наслідком чого стало загострення сухот, нервові зриви, а згодом і психічний розлад.
За все життя Іван Франко присвятив дружині всього один вірш «Моїй дружині», датований 1887 роком:
“Спасибі тобі, моє сонечко,
За промінчик твій — щире словечко!
Як промінчика не здобуть притьмом,
Слова щирого не купить сріблом.
В сльоту зимнюю, в днину млистую
Я дорогою йду тернистою;
Кого я любив, ті забулися,
А з ким я дружив — відвернулися.
Відвернулися та й цураються,
З труду мойого посміхаються,
В порох топчуть те, що мені святе, —
А недоля й тьма все росте й росте.
Важко дерево з корнем вирвати,
Друга давнього з серця вигнати.
Важко в пітьмі йти, ще й грязюкою,
Де брехня сичить вкруг гадюкою.
Та як радісно серед трудного
Шляху темного і безлюдного
Вгледіть — світиться десь оконечко!..
Так у горі нам — щире словечко.
То ж за дар малий, а безцінний твій,
Що, мов цвіт, скрасив шлях осінній мій,
За той усміх твій не вдослід журбі
Спасибі тобі! Спасибі тобі!”
Ольга Франко пережила чоловіка на 25 років, померла 15 липня 1941 року у Львові. Похована на Личаківському цвинтарі поруч із могилою чоловіка.
