Історик, що мислив глобально: Лисяк-Рудницький
Іван Лисяк-Рудницький — український історик і політолог, один із найоригінальніших мислителів ХХ століття, який запропонував глибоке переосмислення українського історичного процесу.
Його інтелектуальна спадщина вирізняється прагненням звільнити історію від ідеологічних нашарувань і розглянути її в ширшому європейському контексті. Поєднуючи академічну строгість із політичною філософією, він сформулював оригінальні концепції нації, суспільства та історичного розвитку.
Іван Лисяк-Рудницький народився 27 жовтня 1919 року та походив з відомої української інтелігентської родини. Шкільну освіту здобув у Львові. У 1937—1939 роках навчався на юридичному факультеті Львівського університету, а у 1940—1943 роках — на факультеті зовнішніх відносин Берлінського університету. У 1945 році захистив докторську дисертацію в Карловому університеті у Празі на тему політичних поглядів Михайла Драгоманова.
З початку 1950-х років Лисяк-Рудницький проживав у США. У 1951—1952 роках він проходив стажування в Колумбійському університеті, після чого здобув науковий ступінь доктора філософії. Працював викладачем у різних навчальних закладах.
Від 1971 року мешкав у Канаді, де отримав посаду професора в Альбертському університеті. Був членом Наукового товариства імені Шевченка та Української вільної академії наук, а також одним із засновників Канадського інституту українських студій при Альбертському університеті.
У своїх політичних поглядах Лисяк-Рудницький перебував під впливом консерватизму. В одному зі своїх листів він зазначав, що «почуває ідеологічну близькість до класичного лібералізму в європейському значенні цього слова, який, зрештою, має в собі значну частку консерватизму».
Його наукова діяльність зосереджувалася переважно на українській історії XVIII, XIX та початку XX століть, головним чином — на проблемах української суспільно-політичної думки.
Проблематику історії українського народу він розглядав у контексті всесвітньої історії. На думку вченого, український історичний процес упродовж останніх чотирьох століть, хоч і з певними запізненнями, відбувався за західноєвропейським «сценарієм». Цьому не завадив навіть прихід «другої кріпаччини», характерної лише для Східної Європи.
В історії України XIX століття Лисяк-Рудницький виділяв три періоди: від занепаду козацької державності до 1840-х років; від 1840-х до 1880-х років; і від 1890-х років до Першої світової війни. Цю схему він розробив, спираючись на проблематику українського національно-визвольного руху, головними носіями якого були шляхта, різночинна інтелігенція та народні маси. Відповідно, ці періоди він називав шляхетським, народницьким і модерним — залежно від того, представники яких суспільних верств відігравали провідну роль у політичному житті.
Принципове значення для історичної концепції Лисяка-Рудницького мало розрізнення понять «народ» і «нація». Він вважав, що національний характер є явищем суспільно-культурного, а не біологічного життя людей, і пов’язував його з комплексом цінностей та системою суспільних інституцій. Нація, за його твердженням, — це феномен політичного життя, що ґрунтується на свідомій волі людей мати власну державну організацію. Народ же визначається сукупністю якостей, які передаються з покоління в покоління майже автоматично, без свідомих зусиль: це звичаї, побут, розмовна мова тощо. Народ (етнос) є субстратом, із якого може, але не обов’язково має постати нація. Народ — явище старіше й тривкіше, ніж нація. Для згасання національного життя не потрібно фізичного знищення етнічної спільноти; достатньо, щоб соціальній еліті забракло бажання бачити у своєму народові суб’єкта політичного життя.
Розмірковуючи над подіями Української революції 1917–1921 років, Лисяк-Рудницький вбачав головну причину її невдач у внутрішньому стані українського суспільства. У зв’язку з цим він вважав небезпечним продовжувати поширювати міф про позитивність «революційної стихії», у якій, на його думку, було значно більше варварського й руйнівного, ніж очищувального і творчого.
Читайте також:
І. Лисяк-Рудницький про особливості українського політичного життя в модерний період