Хроніка подій: 24 червня в історії

• 24 червня, 1793 року Французький конвент ухвалив першу республіканську конституцію Франції — Конституцію І року. Документ проголошував верховенство народного суверенітету, право громадян на опір владі у разі порушення нею прав народу, а також містив положення про суспільну допомогу та розвиток громадської освіти.

• 24 червня, 1917 року в Микольську-Уссурійському розпочав роботу Перший загальний всеукраїнський з’їзд діячів і громадянства Далекого Сходу. Його скликала Далекосхідна вчительська спілка на чолі з Онисимом Ступаком, а головував на з’їзді А. Романюк. Делегати звернулися до Тимчасового уряду Росії з вимогою визнати Українську Далекосхідну Крайову Раду, Український Далекосхідний Секретаріат та українське військо на Далекому Сході. Також було створено Тимчасовий Далекосхідний Український Крайовий Комітет.

• 24 червня 1934 року відбулося перенесення столиці УСРР з Харкова до Києва. Ідея перенести столицю до Києва виникла на початку 1930-х років. Аргументація полягала в тому, що Київ — «серце України». Однак основним мотивом було прагнення посилити адміністративний контроль над усією Україною, наблизивши управління до Правобережжя.

• 24 червня, 1948 року СРСР розпочав блокаду західного Берліна, де проживало понад 2,5 мільйона людей. У ніч із 23 на 24 червня було припинено постачання електроенергії до західної частини міста, а згодом зупинено автомобільне, залізничне та водне сполучення між східним і західним Берліном. Ця подія стала одним із перших великих конфліктів доби Холодної війни.

• 24 червня, 1860 року народився Феофіл Яновський — видатний український терапевт і пульмонолог. Він став засновником системи протитуберкульозних санаторіїв та одним із фундаторів української школи пульмонології і фтизіатрії. Автор численних наукових праць з мікробіології, лікування туберкульозу, захворювань нирок і методів діагностики. Очолював Єдине науково-медичне товариство, Всеукраїнський з’їзд лікарів 1918 року та був довічним головою з’їздів терапевтів УСРР.

• 24 червня, 1897 року народився Іван Лютий-Лютенко (Ґонта) — український військовий і громадський діяч, старшина Запорізької дивізії та один із отаманів Холодноярського повстанського руху. Після еміграції до Західної України у 1923 році організував Український еміграційний комітет, сприяв розвитку української освіти, культури й кооперативного руху. Під час Другої світової війни допомагав українським військовополоненим, а після війни оселився у США. Автор спогадів «Вогонь з Холодного Яру».