Хроніка подій: 18 липня в історії

• 18 липня, 586 до н. е. — після тривалої облоги вавилонський цар Навуходоносор II захопив Єрусалим — столицю Іудеї. Місто було повністю зруйноване, а Перший Храм, споруджений царем Соломоном у IX столітті до н. е., спалений. Значна частина населення загинула під час облоги або була вбита, а тих, хто вижив, вивезли у вавилонський полон.
• 18 липня, 64 року — у Римі спалахнула Велика пожежа, яка тривала шість днів і знищила близько двох третин міста. Було зруйновано численні громадські та приватні споруди, а приблизно 200 тисяч мешканців залишилися без житла. Для фінансування відбудови імператор запровадив спеціальний податок із провінцій, що дозволило розпочати реконструкцію Рима та будівництво нової величної резиденції Нерона.
• 18 липня, 1290 року — король Англії Едвард I видав «Едикт про вигнання», яким наказав усім євреям залишити територію країни. Близько чотирьох тисяч людей були змушені переселитися до Франції, Фландрії та Німеччини. Цей указ залишався чинним до 1652 року, коли його скасував Олівер Кромвель.
• 18 липня, 1925 року — через сім місяців після звільнення з в’язниці Ландсберг Адольф Гітлер опублікував перший том книги-маніфесту «Mein Kampf» («Моя боротьба»). У ній він поєднав автобіографічні відомості з викладом основних ідей націонал-соціалізму.
• 18 липня, 1936 року — після військового заколоту в Іспанському Марокко гарнізони по всій Іспанії, очолювані правоорієнтованими офіцерами, підняли повстання проти уряду. Ці події стали початком громадянської війни в Іспанії.
• 18 липня, 1635 року — народився Роберт Гук, англійський натураліст і вчений-енциклопедист, який відіграв важливу роль у науковій революції XVII століття. Найбільшу славу йому принесло відкриття закону пружності. Саме Гук увів у науковий обіг термін «клітина» для позначення найменшої структурної одиниці живого. Разом із Робертом Бойлем він створив вакуумний насос, який використовувався у експериментах із газами.
• 18 липня, 1856 року — народився Микола Садовський, український актор, режисер і один із засновників професійного українського театру. Брат Івана Карпенка-Карого. Працював у театральних трупах Григорія Ашкаренка, Марка Кропивницького та Михайла Старицького, а 1888 року організував власний театральний колектив. У 1905 році на запрошення з Галичини очолив театр «Руської Бесіди» у Львові. Наступного року заснував перший український стаціонарний театр, який спочатку діяв у Полтаві, а згодом — у Києві до 1919 року. Також був автором кількох публіцистично-біографічних праць: «Спомини з російсько-турецької війни 1877—1878» та «Мої театральні згадки, 1881—1917».