До історії будівництва Каховської ГЕС та Північнокримського каналу. Проекти, документи, фото.
Ідея будівництва системи зрошення Півдня України виникла ще до початку Другої світової війни, але через початок війни та складнощі післявоєнної відбудови проектування та реалізацію цих планів було відкладено. До цього масштабного проекту повертаються наприкінці 1940-х років. 20 вересня 1950 р. була прийнята постанова Ради Міністрів СРСР «Про будівництво Каховської ГЕС на річці Дніпро, Південно-Українського каналу, Північно-Кримського каналу та про зрошення земель південних районів України і північних районів Криму».
Будівництво Каховської ГЕС і Південноукраїнського й Північнокримського каналів, а також системи зрошення південних районів України і північних районів Криму було одним з останніх в проекті «великі будівництва комунізму». Масштабне зведення гідроспоруд та каналів на півдні України мали на меті забезпечити умови для зрошення сільськогосподарських земель, сприяти розвитку сільського господарства та тваринництва в регіоні та надати гідроелектроенергію.
Однією з головних цілей будівництва було також активний розвиток культивування бавовника у південних районах УРСР. Тому адміністрування будівництва Південноукраїнського і Північнокримського каналів та системи зрошування південних районів УРСР і північних районів Криму було покладено на Міністерство бавовництва СРСР. Так, в постанові від 20 вересня 1950 р. зазначалося: “Покласти на Міністерство бавовництва СРСР спільно з Радою Міністрів Української РСР, Кримським облвиконкомом, Міністерством сільського господарства СРСР та Міністерством радгоспів СРСР дослідження, проектування та будівництво Південно-Українського каналу, Північно-Кримського каналу, відвідних зрошувальних каналів, водосховищ та насосних станцій на каналах, гідроелектростанції при греблі на річці Молочній та виконання робіт з зрошення та обводнення земель у південних областях України та у північних районах Криму. Зобов’язати Міністерство сільського господарства СРСР передати Міністерству бавовництва СРСР: а)водогосподарські організації, зрошувальні системи та будівництво іригаційних об’єктів у Херсонській, Запорізькій, Миколаївській, Одеській та Ізмаїльській областях Української РСР; б) машинно-меліоративні станції у Херсонській, Миколаївській, Одеській та Ізмаїльській областях та ділянка з виробництва земляних робіт у Запорізькій області; в) український трест із проектування іригаційних систем та гідротехнічних споруд «Укрводпроект», зберігши за ним виконання проектно-вишукувальних робіт з водного господарству по всіх областях Української РСР. Віднести трест «Укрводпроект» Міністерства бавовництва СРСР до провідних проектних організацій першої категорії”. [3]
Початок будівництва Каховської ГЕС. (Джерело: Укргідроенерго / uhe.gov.ua)
Вже в 1950 році в доповідях уповноважених осіб зазначалося, що будівництво розпочинається в складних умовах, через незавершеність проектної документації, помилок в технічних та економічних розрахунках. У ході проектування будівництва Південноукраїнського каналу й системи зрошування південних районів України розгорнулася дискусія між проектними організаціями Міністерства бавовництва СРСР і Міністерства електростанцій СРСР щодо вибору варіанту зрошення півдня України. На обговорення поставили два варіанти зрошування: самотічний і машинний. Самотічний варіант зрошування передбачав подачу води по більшій частині площі у спосіб самотоку, тому передбачав будівництво Південноукраїнського каналу, яким мала текти вода. Машинний варіант зрошення півдня України був з використанням машинно-насосних станцій, які мали подавати воду з Каховського водосховища до зрошувальної системи. Самотічний варіант передбачав значно більші витрати на будівництво системи зрошення, але менші витрати на обслуговування цієї системи в подальшому, оскільки не передбачав витрат на енергетичні ресурси для машинних станцій.
Машинний варіант зрошення передбачав подання води насосними станціями тільки з Каховського водосховища, а самотічний — будівництво окрім Каховського ще й Молочанського водосховища та Чатарлицького в Криму, від якого Північнокримським каналом вода мала подаватися до Керчі. Для самотічного варіанту проектом передбачалося також кілька невеликих водосховищ локального значення в балках Камишівка, Сухованівка, Янчекрак, Карачекрак і Чунгул у Запорізькій обл. та в Криму.
Саме проект самотічного варіанту було покладено в основу постанови від 20 вересня 1950 року. Але в подальшому, в ході дискусій, зупинилися на машинному варіанті. Від будівництва Південно-Українського каналу відмовились, 27 травня 1953 року Рада Міністрів СРСР видала постанову про припинення робіт по Південно-Українському каналу. [2]
Про Південно-Український канал.
Цей проект виглядав так. Канал бере початок вище греблі Дніпрогесу, минає Запоріжжя і доходить до річки Молочної. Тут будується ГЕС потужністю 10 тис. кіловат, утворюється Молочанське водосховище. Потім вода надходить в канал меншого перетину, який проходить повз нинішнє Мирне та Мелітополь і подає воду в Асканію-Нова і Крим. Через Сиваш канал збиралися провести за допомогою дамби або залізобетонного лотка.
Здавалося б, дуже навіть непоганий проект, але була в ньому одна деталь, яка робила проект повною авантюрою. Щоб зберегти ухил каналу, потрібно було подолати водорозділ (підвищену ділянку місцевості) між річками Конкою і Молочною. Зробити це можна було двома способами: вирити виїмку глибиною від 50 до 100 метрів або прокласти через це місце підземні тунелі, при цьому треба було приймати до уваги і наявність трьох водоносних пластів, які пересікатиме русло каналу. І в тому, і в іншому випадку будівельникам довелося б чимало потрудитися: це не жарт, вийняти і перекинути 25 млн. кубометрів землі або прокласти 6-8 тунелів, кожен діаметром більше 5 метрів! Молочанське водосховище, або, як його ще називали, Мелітопольська водойма, теж було об’єктом серйозним. На думку вчених, Молочанське водосховище очікувала б незавидна доля: через характер місцевого грунту, який дуже добре вбирає воду, штучне море перетворилося б в мілководну калюжу.
Джерело: Управління Північно-Кримського каналу.
Будівництво Каховського гідровузла почалося у 1950 році. На будівництві Каховського гідровузла працювало: 12 тисяч осіб, 1100 автомашин, 30 екскаваторів, 75 гусеничних та портальних кранів, 100 бульдозерів, 14 паровозів та 7 земснарядів.
Унікальність Каховського гідровузла полягає в тому, що: гребля споруджувалась на м’яких ґрунтах плавунах, які характеризувалися високим рівнем ґрунтових вод; вперше в таких масштабах було використано технологію зниження грунтових вод, та розроблено технологію намивання земляної греблі заввишки 30 м.
Будівництво Каховської ГЕС тривало з 1951 по 1956 р.:
- червень 1952 р. – травень 1953 р. – завершальні роботи з підготовки котловану під будівлю ГЕС і шлюз,
- 30 березня 1953 р. – перший кубометр бетону покладено в спорудження гідровузла,
- липень 1953 — липень 1955 р. — укладання бетону в спорудження гідровузла,
- 23 травня 1955 р. — затоплення котловану ГЕС,
- 11 червня 1955 р. — через шлюз пройшов перший караван барж,
- 30 червня 1955 р. — почався пасажирський рух через Каховський шлюз,
- 5 липня 1955 р. – перекриття р. Дніпро,
- 18 жовтня 1955 р. – пуск першого гідроагрегату ГЕС.
- Жовтень 1956 – введений в експлуатацію останній 6-й гідроагрегат Каховської ГЕС.
Будівництво Північнокримського каналу розпочалося в 1957 році. Відкриття першої черги каналу відбулося в 1963 році. [1]
Література та джерела:
1. Каховській ГЕС 55 років. Бородаєнко А.С., Голубицький А.В. / Гідроенергетика України, 4/2010. – с. 51-54.
2. П. В. Сацький. Розподіл функцій між українськими і союзними установами у проектному забезпеченні будівництва південноукраїнського і північнокримського каналів й інтеграція Криму з Україною. / Сторінки історії: збірник наукових праць. Випуск 44 – с.144-156.
Будівництво Каховської ГЕС. Фото.
Джерело зображень: Укргідроенерго / uhe.gov.ua
Будівництво Північнокримського каналу.
Джерело: crimea-is-ukraine.org