Боротьба за Шевченка у Вашингтоні

13 вересня 1960 року президент США Дуайт Д. Ейзенхауер підписав Закон 86-749, який офіційно дозволив спорудження пам’ятника Тарасу Шевченку у Вашингтоні.

Це був ключовий момент у затвердженні ідеї, яка народилася серед української діаспори й мала надзвичайне символічне значення. Однак шлях до встановлення меморіалу був непростим, і не обійшовся без опору.

Так газета The Washington Post критикувала ідею, заявляючи, що Шевченко — «ідол радянської комуністичної партії», «відомий лише декільком американцям», а також що він був антисемітом і полонофобом. Газета називала меморіал «пам’ятником невігластву», «пам’ятником роз’єднаності та взаємним звинуваченням серед американців».

Сильний опір також надходив із радянської сторони: радянське посольство, представництво УРСР в ООН намагались вплинути на рішення Конгресу і Сенату США, щоб зірвати чи сповільнити процес. У документах КДБ зокрема зафіксовано наміри запустити кампанію дискредитації проти Шевченка, виступати із зверненнями, спробами залучити представників інтелектуалів, митців, щоб вони приєдналися до критики.

Попри всі ці спроби протидії, 27 червня 1964 року меморіал Шевченку у Вашингтоні був урочисто відкритий. Монумент має висоту близько 7 метрів, вага — 45 тонн; це бронзова статуя на гранітному постаменті, доповнена стелою з рельєфом.