Степан Васильченко: на перехресті епох
Степан Васильченко (справжнє прізвище Панасенко ) народився 8 січня 1879 року в місті Ічня, Чернігівської губернії. Закінчив Коростишівську учительську семінарію, після чого тривалий час вчителював у різних регіонах України. Період викладацької діяльності сильно відобразився на тематиці його творчості, зокрема однією з провідних тем творів письменника було життя учителів та учнівської молоді.
Як письменник уперше виступив з невеликим оповіданням в 1904 році у “Київській газеті”. В часи революції 1905-1907 року був заарештований за участь в робітничих страйках, після звільнення отримав заборону викладати. В 1910—1914 рр. — завідувач відділу театральної хроніки газети «Рада».
Поступово розширюється тематика творів письменника, він звертається до реалізму, пише про важку долю українського села в революційні та постреволюційні часи, пише новели та п’єси.
У творчості Степана Васильченка віддзеркалюється поглиблене занурення письменником у психологію дитини та молоді. Він вміло змішує теми, пов’язані з учителями та учнями, розкриває перед читачем гострі реалії життя молодої людини, перспективи революційного періоду для української молоді.
Брав участь в Першій світовій війні, служив в саперній роті. Темі війни присвячені його “Окопний щоденник”, оповідання “Отруйна квітка”, “Чорні маки”, “На золотому лоні”, “Під святий гомін”. В роки революції підтримує УНР та незалежність України. В 1920 році мандрує разом з хоровою музичною капелою “Перша мандрівна капела Дніпросоюзу”, яка була створена для популяризації української пісні.
Після встановлення влади більшовиків відмовляється від шляху еміграції, залишається в Україні. Його творчість цього періоду це спроба осягнути психологію нової епохи, місце людини в ній, зрозуміти та описати глибину суспільних трансформацій, що відбуваються під впливом історичних обставин. Новій радянській дійсності присвячені оповідання “Червоний вечір”, “Авіаційний гурток” та інші. В 1920-х роках Степан Васильченко починає писати кіносценарії, фейлетони. В цей час він працює вихователем і завідувачем дитячого будинку, вчителем в школі. Останньою великою літературною роботою письменника стала біографічна повість про Тараса Шевченка, яку на жаль він не встиг закінчити. Серце Степана Васильченка зупинилось в 1932 році.