Коротка історія прапора України

Використання синьо-жовтого прапора відоме ще з часів Середньовіччя. Стяг Галицько-Волинського князівства був блакитного кольору із золотим левом. У Грюнвальдській битві 1410 року львівське військо виступило під синьою корогвою із золотим левом, що спинається на скелю; перемиське (Перемишльське) військо – також під синьою, але із золотим двоголовим орлом.

За козацько-гетьманських часів кольорова гама прапорів не була сталою. Часто використовували червоний, білий кольори та поєднання синьо-жовтих. Козацькі прапори найчастіше прикрашали зображення святих, хрести різної форми, зорі, сонце та півмісяць.

Важливим свідченням історії українського прапора став унікальний правовий документ доби Гетьманщини XVIII ст. — останній український гетьман К. Розумовський зобов’язав своїм ордером від 8 березня 1755 року зображувати на сотенних прапорах козацьких полків: з одного боку — «герб нації», з другого — «той сотнє, чим оная сотня печатаєтся». Знамена виготовлялися із синьої матерії та прикрашалися мальованим «золотом» гербом. Після зруйнування Запорізької Січі синьо-жовті кольори використовувалися на прапорах різних козацьких військових формувань, зокрема Чорноморського козацького війська на початку ХІХ ст.

Під час революцій 1848–1849 років Головна Руська Рада проголосила загальноукраїнським національним гербом старовинний герб князів Романовичів — зображення золотого лева, що спинається на скелю, на блакитному тлі. Тоді ж, згідно з геральдичними звичаями, усталилося поєднання жовтої та синьої смуг на прямокутному полотнищі. Саме тоді вперше український синьо-жовтий прапор було піднято над Львівською ратушею — 25 червня 1848 року. Від середини ХІХ століття починається поступове поширення синьо-жовтого прапора по всій території України як національного символу: його дедалі частіше використовували різні українські національні організації та установи.

Утвердження синьо-жовтого прапора як державного відбулося з проголошенням Української Народної Республіки. Варто зазначити, що на початку існування УНР прапор уживався у двох варіантах: синій колір угорі, жовтий унизу — або навпаки, жовтий угорі, синій унизу. Проте поступово було закріплено саме синьо-жовтий варіант прапора.

У січні 1918 року Центральна Рада ухвалила Тимчасовий закон про флот УНР, у якому визначалися морські прапори:

“Прапором української військової фльоти є полотнище о двох – блакитному і жовтому кольорах. В кряжі блакитного кольору – історичний золотий тризубець з білим внутрішнім полем в ньому. Прапором української торговельної фльоти є полотнище о двох – блакитному і жовтому кольорах”. В липні 1918 року гетьман Скоропадський затвердив новий прапор військового флоту: “Білий прапор з рівним синім хрестом, який ділить прапор на 4 рівних частини. Ширина хреста 1/11 всієї довжини прапору. Відступивши на 1/8 ширини хреста проходить коло нього такої ж ширини (теж 1/8 ширини хреста) синя смужка, крім тих його боків, які прилягають до крижа. В крижі ж теж відступивши на 1/8 ширини хреста від його боків міститься національний прапор Держави, складений з блакитної і жовтої горизонтальних смуг, в центрі якого міститься золота печатка Святого Володимира такої ж ширини, як хрест, і в 1½ раза вища своєї ширини. Прапор шиється з матерії відповідного кольору, а печатка малюється бронзовою фарбою”.

13 листопада 1918 року було затверджено синьо-жовтий прапор Західно-Української Народної Республіки. У 1919 році ухвалено синьо-жовті прапори для підрозділів Дієвої армії УНР та Української Галицької армії. 15 березня 1939 року державним прапором Карпатської України став синьо-жовтий стяг.

28 січня 1992 року Верховна Рада України ухвалила постанову «Про Державний прапор України». У ній зазначено: Державний Прапор України «є прямокутним полотнищем, що складається з двох рівних за шириною горизонтальних смуг: верхньої — синього кольору, нижньої — жовтого, зі співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3».