Українці проти СРСР в Лізі Націй
18 вересня 1934 року Радянський Союз був прийнятий до Ліги Націй. Ця організація заснована державами-переможницями у Першій світовій війні та фактично була в міжвоєнний час попередницею ООН. Основними цілями, які закладались в Лігу Націй при створенні були: запобігання військових конфліктів, врегулювання суперечок між країнами шляхом дипломатії, забезпечення колективної безпеки.
Серед архівних документів розвідки є низка матеріалів про те, як представники української еміграції намагалися відстоювати права українців у Лізі Націй, протестували проти їх порушення радянським комуністичним режимом і навіть рішуче виступали проти присутності СРСР як у цій міжнародній організації.
Одним із тих, хто найактивніше використовував цю трибуну в національних інтересах, був визначний український дипломат Олександр Шульгин. Як багаторічний міністр закордонних справ Уряду УНР у екзилі, він упродовж майже двадцяти років репрезентував його інтереси в різних організаціях Ліги Націй. Зокрема, був керівником української делегації на першій асамблеї цієї організації, а також постійним учасником форумів Міжнародної унії товариств-прихильників Ліги Націй, що об’єднувала представників більш як п’ятдесяти країн.
Серед таких товариств було й українське. Водночас О. Шульгин та інші представники екзильного Уряду УНР постійно критикували більшовицьку політику в УРСР, виступали на захист українців, які зазнавали утисків своїх прав. На засіданні однієї з підкомісій Ліги Націй О. Шульгин заявляв, що на ньому і на українському Товаристві лежить обов’язок і велика відповідальність репрезентувати Велику Україну. «Але ми беремо на свої плечі сю тяжку відвічальність, – зазначав він, – головним чином через те, що нині на так званій світській Україні немає ні одної людини вільно обраної народом, що там політично все задушено. Хтось мусить же говорити, обороняти великий український нарід. Сей обов’язок ми виконуємо, ми зобов’язані се робити перед нашим народом» (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 6687. – Т.1. – Арк. 51).
О. Шульгин неодноразово виступав проти більшовицького терору в УСРР, примусової праці, штучно створеного радянською владою голоду. У вересні 1933 року він особисто звернувся з листом до голови Ради та голови 14-ї Асамблеї Ліги Націй із закликом організувати міжнародну допомогу голодуючим. А під час обговорення цього питання на комісіях Ліги Націй дипломат та його колеги вимагали засудити голод в Україні як акт геноциду. У поглядах членів Ліги нерідко через погане знання ситуації вбачалася неодностайність у підтримці української позиції. Попри це представники УНР досягли визнання проблеми голоду й надання гуманітарної допомоги українцям. Це була велика перемога, хоча СРСР і надалі заперечував винищення українського народу.
Напередодні і одразу після прийняття в 1934 році СРСР до Ліги Націй звернення О. Шульгина з приводу становища українців стали значно гострішими і безкомпроміснішими. У одному з документів наводиться його відкритий лист, опублікований у пресі, під назвою «СРСР не сміє засідати в Лізі Націй». У ньому зазначається:«Ми, українці, не можемо байдуже поставитися до прийняття СРСР до Ліги Націй. Наш Державний центр доручив мені подати свого часу відповідний протест від його імені. Але і все суспільство наше, не лише емігранти, а й представники Галичини і Волині, Буковини і Підкарпаття, так само як і громадяни Канади чи Сполучених Штатів Америки повинні надіслати з цього приводу відповідні протести генеральному секретарю Ліги Націй. Ми не хочемо мовчки пройти повз те, щоб Москва, яка тримає Україну під тяжкою окупацією, була прийнята до Ліги Націй і щоб цим самим був санкціонований здійснений стосовно нас злочин» (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 6687. – Т.1. – Арк. 52).
В іншому архівному документі під назвою «Спільний антирадянський виступ УНР і УНДО», датованому 17 серпня 1934 року, йдеться про звернення О. Шульгина до всіх українських емігрантів і парламентського представництва УНДО (Українське національно-демократичне об’єднання) з приводу прийняття СРСР до Ліги Націй. «Шульгин пропонує, – зазначається в документі, – протестувати проти прийняття СРСР до Ліги Націй і вимагати в Женеві, щоб умовою прийняття СРСР було звільнення України та інших окупованих українських земель від радянських військ» (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 6687. – Т.1. – Арк. 67).
Але Ліга Націй, як в майбутньому й ООН, не звертали особливої уваги на заклики від українських політиків та дипломатів, які зосереджувались не тільки на злочинах радянського уряду в Україні, але і говорили про небезпеку для всього демократичного світу, яка походить від червоної імперії. Але заклики, меморандуми, факти вже здійснених злочинів червоними, не спонукали Лігу Націй до особливих дій для запобігання розростання більшовицької загрози. І тільки коли масштаби радянських злочинів вийшли на новий рівень, після нападу СРСР на вільну Фінляндію, Ліга Націй була вимушена 14 грудня 1939 року на 20-й сесії Асамблеї виключити Радянський Союз зі своїх лав та засудити його збройну агресію. За виключення СРСР проголосувало 28 із 40 держав, які входили до Ліги Націй.
Джерело: Служба зовнішньої розвідки України. “Українська еміграція – проти присутності СРСР в Лізі Націй”
[https://szru.gov.ua/history/stories/ukrainska-emihratsiya–proty-prysutnosti-srsr-v-lizi-natsii]
Ліцензія Creative Commons Attribution 4.0 International license.