Училище-хутір для глухонімих дітей в місті Олександрівську (сучасному Запоріжжі) 

Питання про створення учбового закладу для глухонімих дітей в місті Олександрівську (сучасному Запоріжжі) почали розглядати в 1899 році. Через рік, на зборах земської управи, було вирішено щорічно виділяти кошти на рахунок майбутнього учбового закладу з умовою, що навчання в ньому згодом буде безкоштовним. У 1902 р. було створено місцевий відділ Попечительства про глухонімих. Його головою було призначено Івана Канкріна. Попечителем хутора став міський голова Фелікс Мовчановський.

Повна назва нового навчального закладу – Олександрівське (Маріїнське) училище – хутір Катеринославського губернського відділу опікунства імператриці Марії Федорівни про глухонімих. Будівництво училища було розпочато 11 травня 1903 року. Перші 30 учнів були прийняті на навчання після завершення першої черги будівельних робіт – у серпні 1903 року.

В наступному році було завершено будівництво гуртожитку, церкви, бані та пральні. Загалом на території училища-хутора було збудовано: приміщення школи, лікарня на 12 ліжок з аптекою та ізолятором, гуртожитки для хлопців та дівчат, школа для учнів, що відстають у навчанні, будинки для педагогів і службовців, церква, дитсадок, баня, майстерні, біологічна та метеорологічна станції, хлібопекарня, водонапірна башта, завод із виробництва землеробних машин і агрегатів, друкарня, парники, теплиці, хліви та інші господарські споруди, розбиті сади, розарій. Це було невелике містечко з паровим опаленням, водопостачанням та залізничної гілкою.

Шкільний будинок являв собою простору світлу споруду, 14 кімнат в якій були розташовані по коридорній системі. У кожному класі було гарне освітлення та навчалося не більше 10 вихованців. У школі було влаштовано рекреаційний зал, у якому учні проводили позаурочний час і займалися гімнастикою.

На північно-західній ділянці училища-хутора розташовувався Маріїнський машинобудівний завод. При машинобудівному заводі були збудовані сараї для сушіння лісу та склад для готових машин, що виробляються на підприємстві.

Майже всі житлові приміщення на хуторі були обладнані системою водяного опалення. В усіх будинках, крім дитячого садка та школи для неуспішних, було проведено електричне освітлення. У всіх будівлях була водопровідна система, ватерклозети і умивальні кімнати. По всьому колу садиби через кожні 50 метрів були облаштовані протипожежні крани, які служили одночасно і для поливання.

Машинобудівний завод на території хутора забезпечував багатьом випускникам існуючих шкіл для глухонімих з усієї імперії робочі місця. З метою надання робочих місць глухонімим було відкрито і друкарню, в якій виконувались друкарські роботи для державних, громадських та комерційних організацій.  Вона була обладнана 5-ма друкарськими машинами з найрізноманітнішими варіантами шрифтів. Ці два підприємства – завод та друкарня, приносили чималий прибуток, чим робили величезний внесок у розвиток училища-хутора. Майно учбового закладу тільки через 6 – 7 перших років його існування вже оцінювалося в 1 500 000.

На ділянці 4 десятини землі на березі моря, в Євпаторії, Олександрівським відділом Попечительства про глухонімих було зведено школу-санаторій, в якій одночасно могли навчатися та оздоровлюватися 50 учнів.

До школи щороку приймалося до 40 дітей різних соціальних прошарків і віросповідання. На 1 січня 1910 року в училищі навчалися та отримували професію 195 дітей.  Викладання предметів проводилося за звуковим методом. Шкільні дисципліни обов’язково доповнювалися трудовим навчанням: хлопці здобували фах теслярів, слюсарів, ливарників, ковалів, мулярів, шевців, друкарів; дівчата навчалися рукоділлю та виготовленню жіночих капелюшків. Оскільки 80 % дітей були дітьми селян і повинні були отримувати й сільськогосподарські знання, учні долучалися до праці у сільському господарстві: працювали у городі, саду, парниках, у полі, на фермі, пасіці.

У лютому 1911 року навколо цього навчального закладу вибухнув скандал. Проведена Олександрівським відділом освіти ревізія справ хутора виявила фінансові порушення, після чого Ф.Ф. Мовчановського було звинувачено у посадових злочинах. Справа набула серйозного обороту, слідство тривало 2 роки. Справу проти Мовчановського було закрито у липні 1913 року через відсутність складу злочину.

Після відсторонення Мовчановського діями чиновників було нанесено велику шкоду унікальному навчальному комплексу.  «У 1911 році, із призначенням головою Олександрівського відділу М.М. Захарченко, система управління набула цілком певної форми: припинити подальший розвиток діяльності Олександрівського відділу і все зайве, на думку чиновників, які приїхали з Петрограда, скасувати, створивши школу традиційного казарменного типу. Були усунені місцеві діячі і рада, що складалася більш ніж з 60 осіб». Почався цілеспрямований розгром хутора. У звіті є відомості про продаж та, часткову здачу в оренду хуторського фруктового саду, про відмову від орних земель, орендованих раніше у міста, про знищення частини паркової зони, про ліквідацію племінної худоби та свинарства. Але головним каменем спотикання став Маріїнський машинобудівний завод. З усім його майном він був оцінений комісією Захарченко у 658 255 рублів 77 копійок. Землевласники В.С. Миргородський та А.А. Іваненко звернулися з пропозицією до Центрального піклування викупити підприємство за 850 – 900 тисяч. Це могло б врятувати училище від остаточного розгрому, проте вони отримали відмову. І в результаті завод був куплений «Товариством Працівник» всього за 100 000 рублів. («Музейний вісник». – Запоріжжя, 2007. – № 7.)

У 1913 році реорганізація, яка нанесла непоправних збитків, завершилася. Училище – хутір перестало існувати в тому вигляді, в якому було задумане. Навчальний заклад для глухонімих дітей не припинив свого існування, але він більше ніколи не досяг такого розквіту, як у попередні роки.

У 1916 року Ф.Ф. Мовчановський знову був обраний міським головою. За його ініціативи була створена спеціальна комісія, яка зайнялася відродженням училища. Проте революційні потрясіння завадили здійсненню цих планів. У 1920-х роках училище – хутір було реорганізоване у школу для глухих. 

Джерела: 

1.«Музейний вісник». – Запоріжжя, 2007. – № 7. 

2. Державний архів Запорізької області.

3. Запорізький обласний краєзнавчий музей