Підрив Дніпрогесу червоною армією

Вранці 18 серпня 1941 року передові сили німецьких сил досягли околиць Запоріжжя на правому березі Дніпра. Почались перші бої, які одразу  показали неможливість червоної армії втримати німецьку армію на цих рубежах і необхідність відступати на лівий берег Дніпра. Рішення про підрив греблі Дніпрогесу за необхідності було прийнято ще раніше. Відомо, що вже 16 серпня вибухівка була закладена в греблю. Надаючи такий наказ, командування виходило  по-перше з того, що німці можуть використовувати греблю для переправи на лівий берег, а по-друге з наказу верховного головнокомандування не залишати ворогу жодних матеріальних цінностей, промислових та інженерних об’єктів, як потрібно було по можливості вивезти або знищити. Про безпеку населення, наслідки такого підриву ніхто не думав. Нам невідомо хто безпосередньо надав наказ про підрив, але відоме прізвище безпосереднього виконавця — військовий інженер 1-го рангу Борис Епов. Він зі своїми підлеглими закладав вибухівку та здійснив підрив. Перед підривом було виведено з ладу обладнання електростанції. Вибух відбувся у ввечері 18 серпня. 

Підготовка підриву, його здійснення відбувалось в ситуації повного хаосу, в ситуації масового відступу червоної армії, тому одразу після підриву одними з перших жертв стали червоноармійці які в цей час перебували нижче за течією Дніпра. Щодо загальної кількості жертв серед цивільного населення та військових в істориків немає одностайної думки. В нас не залишилось точних даних, які б підтверджували ту чи іншу цифру жертв, всі вони будуються на розрізнених спогадах, які не можуть бути повністю правдивими. Одразу після підриву говорили про декілька тисяч загиблих, потім ця цифра поступово зростала, і в останні роки навіть почали писати про 100 тисяч. Ця цифра не чим не підтверджується. Самі німці в 1942 році в «Берлінській ілюстрованій газеті» писали про 3 тисячі загиблих. В цій же статті є малюнок, який зображує момент вибуху греблі, де видно що розлітаються цивільні люди, повозки, коні. Є версія, що у момент вибуху по греблі могли пересуватися цивільні, але підтвердження цьому немає, ні документів, ні фотоматеріалів. Наскільки можна довіряти малюнку в німецькій газеті також питання. Але німецькі війська візуально спостерігали ввечері 18 серпня греблю, бо в цей час вже вийшли на берег Дніпра і проводили обстріл лівобережної частини Запоріжжя.

Греблю підірвали не повністю. Зруйнована була ділянка в 175 метрів. В історичній літературі можна зустріти описи величезного цунамі, який виник після підриву, і стираючи все на своєму шляху досяг аж берегів Нікополя. Але це скоріш за все перебільшення, бо всі оповідання про дніпровське цунамі ґрунтуються на різноманітних плітках та переказах свідчень невідомих очевидців. Запорізький історик Володимир Лініков ретельно проаналізував креслення греблі, фотографії руйнувань, і прийшов до висновку, що висота хвилі досягала 5 метрів. Вода різко піднялася, але хвиля нижче по течії відразу почала гаситися, розтікаючись по річковим долинам дніпровських плавнів.

За часи окупація Дніпрогес був відновлений і працював до 1943 року, поки вже відступаючими німецькими військами був підірваний вдруге. Після закінчення Другої світової війни гребля була остаточно відновлена і повністю уведена в експлуатацію в 1950 році.