Операція «Приливна хвиля». Позбавити Гітлера нафти.
Під час Другої світової війни, нафта стала одним із найбільш критичних ресурсів для нацистського режиму під керівництвом Адольфа Гітлера. Стратегічне значення цього енергетичного джерела визначало не лише мобільність і можливість проводити військові операції, але й загальну економічну життєздатність Третього Рейху.
Одним із головних завдань Гітлера було забезпечення нафтової незалежності. Нафта була необхідна для живлення військової техніки, літаків, танків, флоту тощо. Важливою складовою нацистської стратегії було завоювання нових нафтових родовищ. Наприклад, напад на Радянський Союз у 1941 році мав, серед іншого, і ціль заволодіти нафтовими родовищами на Кавказі. У своїх стратегічних планах Німеччина звернула увагу і на північну Африку. Кампанія в північній Африці мала за мету не лише контроль над цим регіоном, але й доступ до нафтових ресурсів у районі Близького Сходу. У міжвоєнні роки велику роль мали нафтові родовища Іраку та Ірану, які експлуатувались британськими компаніями. Відомий Ервін Роммель на прізвисько “Лис пустелі”, який командував німецько-італійськими військами в Північно-Африканській кампанії саме і намагався прокласти шлях до нафтових родовищ Близького Сходу, взявши під контроль регіональні транспортні шляхи та захопивши Суецький канал.
Німецький наступ на Кавказ було зупинено, після програшу у Сталінграді, гітлерівська армія починає поступово відступати так і не отримавши доступ до радянської нафти. Не досяг успіху і Роммель в Африці, який зазнав поразки від британців під Ель-Аламейном. Внаслідок подвійного програшу німці позбавляються можливості захопити нафтові багатства Кавказу та Близького Сходу.
Відтак основними джерелами нафти для Третього Рейху залишаються заводи з виробництва синтетичної нафти та палива в центральній Німеччині та румунські нафтові родовища в Плоєшті на півдні Румунії. Дефіцит нафти призвів до скорочення запасів палива, обмеження руху військ і став серйозною проблемою для нацистської військової машини. В таких умовах Союзники стали розуміти нафтову слабкість Німеччини, при якій виведення з ладу цих двох останніх джерел призвело б до повного її краху. Була розроблена операція “Приливна хвиля”, ціллю якої було знищення нафтопереробних заводів біля Плоєшті в Румунії.
Операція “Приливна хвиля” розпочалася 1 серпня 1943 року коли з аеродромів союзників в Лівії, злетіло загалом 177 бомбардувальників B-24 Liberator, які взяли курс на Румунію. Плоєшті, назване «заправною станцією Гітлера», мало велике стратегічне значення, і союзники сподівалися, що його повне знищення завдасть смертельного удару по Німеччині.
Задача для союзницьких бомбардувальників була не простою. Оскільки відстань до цілі була дуже великою, супроводу винищувачами було неможливо забезпечити, і бомбардувальники летіли наодинці. Також безпосередньо бомбардування потрібно було робити на надмалій висоті, що ускладнювало задачу. Бомбардувальники чекали німецькі винищувачі та оборонні позиції, озброєні 88-міліметровими зенітними гарматами.
Зі 177 бомбардувальників B-24 Liberator які вирушили для участі в операції «Приливна хвиля», повернулися лише 92. Німці збили 54 бомбардувальники.
Внаслідок операції було знищено 40 відсотків потужностей нафтопереробних заводів. Але «Заправна станція Гітлера», хоча і була пошкоджена, та не була зруйнована. Заводи змогли повернутися до роботи вже через кілька тижнів. Щоб їх остаточно знищити знадобилося ще не одна подібна місія.
Також 12 травня 1944 року союзники завдали руйнівний удар по заводах з виробництва синтетичного палива на території Німеччини. Подібні удари продовжувались і надалі.
Рейхсміністр озброєнь і боєприпасів, особистий архітектор Гітлера Альберт Шпеер у своїх спогадах так описує ситуації з ударами по нафтовим підприємствам:
“День 12 травня я не забуду ніколи, бо цього дня війну з погляду техніки було програно. До цього моменту виробництво військової техніки приблизно покривало, не зважаючи на суттєві втрати, потреби вермахту. З нальотом того дня 935 денних бомбардувальників 8-го американського повітряного флоту на цілий ряд підприємств з виробництва пального в Центрі та на Сході Німеччини почалася нова епоха війни в повітрі. Вона віщувала кінець німецької промисловості озброєнь.
З фахівцями заводів «Лойна», які зазнали бомбардування, ми насилу пробиралися через хаос підірваних і покарежених трубопроводів. Хімічне виробництво виявилося дуже вразливим для бомбових ударів. Навіть найоптимістичніші прогнози не обіцяли поновлення виробництва раніше, ніж через багато тижнів… Після того, як я склав собі уявлення про наслідки цього бомбардування, я полетів 19 травня 1944 р. на Оберзальцберг, де прийнятий Гітлером у присутності Кейтеля. Я доповів про катастрофу, що насувається: “Противник завдав нам удару по одному з найбільш уразливих наших місць. Якщо й далі справа піде так, то в нас незабаром не залишиться виробництва горючих матеріалів, про яке варто було б згадувати”… Гітлер не поділяв оптимізму Кейтеля; він запропонував провести нараду за участю Герінга, Кейтеля та Мільха, а також промисловців… Гітлер заявив, що він зібрав присутніх, щоб скласти собі уявлення про наслідки останнього нальоту. Потім він дав слово представникам промисловості. Як і слід очікувати від людей тверезих і розважливих, всі вони висловилися у тому дусі, що при систематичному повторенні нальотів становище стане безнадійним. І хоча Гітлер спочатку спробував розсіяти всі песимістичні прогнози репліками на кшталт «Ви з цим впораєтеся» або «Бували у нас ситуації і складніше». І хоча, природно, Кейтель і Герінг миттєво їх підхоплювали, намагаючись перевершити Гітлера у своїй демонстрації впевненості у майбутньому і послабити враження від висловлених нами міркувань, а Кейтель особливо наголошував на наявності у нього резервів. Але промисловці виявилися з твердішого дерева, ніж гітлерівське оточення — вони непохитно наполягали на своїх тривожних прогнозах, підкріплюючи їх конкретними даними та цифровими викладками. Несподівано Гітлер став їх навіть заохочувати до тверезого аналізу становища. Подумалося, що він захотів почути, нарешті, гірку правду, що він втомився від усіх прикрас, награного оптимізму, брехливого служіння. Результати обговорення він резюмував сам: «На мій погляд, виробництво пального, синтетичного каучуку та азоту є особливо вразливим пунктом забезпечення бойових дій, оскільки необхідні для виробництва озброєнь базові матеріали випускаються на замалій кількості підприємств». У цей момент Гітлер, який виглядав на початку наради похмурим і якимось відсутнім, справляв враження зібраного, тверезого, гостро схоплюючого суть людини — ось лише кількома місяцями пізніше, коли катастрофа вже вибухнула, він знову не побажав дивитися правді в обличчя.
Після шістнадцяти днів гарячкових відновлювальних робіт ми тільки-но вийшли на колишній рівень виробництва пального, коли 28-29 травня 1944 р. на нас обрушилася друга хвиля бомбардувань. Цього разу всього 400 бомбардувальникам 8-го американського повітряного флоту вдалося завдати нам ще серйозніших руйнувань, ніж майже вдвічі більшій армаді при першому нальоті. Водночас майже в ці ж дні, 15 американський повітряний флот обрушив удари на найважливіші нафтоочисні заводи нафтових промислів у Румунії під Плоєшті. Тепер уже наша продукція разом скоротилася наполовину. Наші песимістичні висловлювання на Оберзальцберзі тим самим цілком підтвердилися лише п’ятьма днями пізніше, а герінгівські заспокійливі запевнення були вкотре спростовані”.
Це був смертельний удар для Рейху. Таким чином, нафта виявилася ключовим фактором у стратегічних розрахунках Гітлера та військових діях Третього Рейху під час Другої світової війни, визначаючи його можливості для маневрування і його загальну економічну стійкість.
Джерела та література:
2. Альберт Шпеер. “Спогади”.