Чому Сталін відмінив святкування дня перемоги?

23 грудня 1947 року Президія Верховної Ради СРСР ухвалила: вважати 9 травня — святковий день перемоги над Німеччиною – робочим. З січня 1948 року було скасовано щомісячні грошові виплати, які належали орденоносцям. Не минуло й трьох років після Перемоги, як не лише кавалери орденів та медалей, а навіть Герої Радянського Союзу були позбавлені всіх пільг.

Письменник-фронтовик Григорій Бакланов згадував: «Після війни ветеран війни, той, хто воював на фронті і повернувся, — це були найшанованіші люди. І перший, звісно, ​​удар по них завдав геній усіх народів, наш вождь і вчитель, який року через два після війни скасував гроші за ордени. За «Зірку» платили 10 рублів, за орден Вітчизняної війни — 15, за орден Червоного Прапора — 20… Для колгоспника це було багато. І навіть ось я був студент, місяці два не отримуєш, прийдеш — це гроші. Але справа не в грошах — це було завдано удару по честі. Ви, мовляв, тепер не потрібні, відвоювали і все, гуляйте, хлопці».

Треба відмітити, що повністю святкування 9 травня не були скасовані. Так, подекуди, продовжували відкривати пам’ятники та обеліски, звичайні громадяни, найчастіше з власної ініціативи, прибирали братські могили, приносили квіти до монументів. Але змінилось головне – День Перемоги був позбавлений статусу величності і головного свята країни, свято позбавлялось духу народної перемоги над нацистською  Німеччиною, саме перемоги народу, кожного фронтовика, а не окремо держави і «великого» Сталіна. Робив такий переворот в народній свідомості, в історичній пам’яті народу Сталін свідомо. За задумом вусатого «генералісимуса», День Перемоги повинен був стати святом прославлення радянської військової могутності, партійно-державного керівництва і насамперед вождя. Перемога у Другій світовій війні повинна була швидко вбудована, з одного боку, у серію інших досягнень соціалізму, а з іншого — у міфологізовану історію російських ратних подвигів. Тому с 1947 року День Перемоги переходить зі свята народної перемоги, де вся слава віддається тому хто її істинно заслуговував – радянським народам, фронтовику від рядового до командира, в свято віддання почестей Сталіну та могутній радянській владі, як щось відокремлене від народу. Відміняються святкування, салюти, народні гуляння, нагородження ветеранів, зустрічі з ними, а замість цього відкриття безіменних пам’ятників та проведення політінформації про військовий геній Сталіна.

Сталіну та його партійній системі не потрібні були окремі герої, вся сталінська система була спрямована на приниження гідності окремої людини, на стирання його індивідуальності і ролі звичайної особистості в подіях і в історії, вся система була побудована на колективізмі, на признанні тільки керівної ролі партії і особисто «генія» Сталіна, в якій кожна окрема людина нічого не варта.

Тому в особливій увазі до фронтовиків, наданні їм певного статусу в суспільстві кремлівські старці бачили проблему і певну небезпеку для системи. Тим паче багато ветеранів побували в Європі і побачили, що європейці, переможені німці, живуть набагато краще, заможніше  а ніж радянські люди. І багато з цих фронтовиків, повернувшись додому після перемоги почали виказувати незадоволення, критикувати місцеву владу, а це не могло не насторожити Сталіна. Тому потрібно було принизити статус фронтовиків, ветеранів, позбавити їх соціальної мобільності. 

Війна сприяла висхідній соціальній мобільності: рік служби в діючій армії зараховувався за три роки, тому фронтовики стрімко підвищувалися на посадах та військових званнях. Однак за стрімким злетом слід було не менш стрімке падіння. Дуже багатьом з творців Перемоги, чиї портрети 9 травня 1945 були надруковані у всіх центральних газетах, починаючи з маршала Жукова, не вдалося уникнути сталінського гніву та повоєнних гонінь.

Сталінська державність не терпіла незалежності людини від держави. Навіть найбільші досягнення не гарантували права стати винятком із правила. Все від малого до великого, від простого «гвинтика» до міністра і від піонера до секретаря ЦК, твердо засвоїли основну аксіому: державні інтереси виправдані самим фактом свого існування і завжди стоять вище за особисті. Причому виключне право визначати ці інтереси вождь залишав лише за собою.

Сталін був дуже незадоволений, дізнавшись про те, що колишні фронтовики прагнуть розповісти про війну на сторінках книг та журналів. Він не хотів, щоби безпосередні учасники війни писали свої мемуари до того, як влада сформулює офіційну версію. Сталін причепився до нікчемного приводу: герої колишніх битв погано володіли словом, та їх спогади потребували істотної літературної обробки. Скориставшись цією обставиною, «генералісимус» висловився проти військових мемуарів взагалі.

Положення самих ветеранів, інвалідів війни було жахливим. Держава фактично вбила їх, позбавивши допомоги. Є багато спогадів, свідчень кінця 1940-х років про позбавлення ветеранів допомоги, про відмову допомагати дружинам загиблих на війні, про життя інвалідів війни на грані голодної смерті. Як приклад приведемо вам  лист робітників заводів до Сталіна, датований 1949 роком: «…Ми, москвичі, спостерігаємо в Москві, а за розмовами в народі це спостерігається повсюдно в нашій країні, що багато Героїв СРСР, з-поміж матеріально незабезпечених, годинами простоюють у чергах, торгують на ринках, зовні погано виглядають і погано одягнені , а Герої СРСР — інваліди просять пожертвування у населення, і все це на очах у нас, радянських людей, на очах наших дітей, на очах у нашої радянської молоді! Чи може після цього найвища урядова нагорода із присвоєнням звання Героя Радянського Союзу бути почесною та закликати до будь-яких подвигів в ім’я перемоги у боях на випадок війни? Мабуть, що ні!”.

І на підтвердження всього вищесказаного цитата з перших вуст: «Кажуть, що переможців не судять, що їх не слід критикувати, не слід перевіряти. Це невірно. Переможців можна і потрібно судити, можна і потрібно критикувати та перевіряти. Це корисно не тільки для справи, а й для самих переможців: менше буде зазнання, більше буде скромності» — з промови Сталіна 1946 року.

Лише 1965 року День Перемоги знову став неробочим і з того часу став широко відзначатись.