Українські землі у складі Російської імперії на початку ХХ століття

Українські землі у складі Російської імперії на початку ХХ століття

Адміністративно-територіальний поділ на початку ХХ століття

Після приєднання українських земель до Російської імперії, на них було поширено загальноімперський адміністративний устрій. Територія українських земель була поділена на  губернії та генерал-губернаторства. Генерал-губернаторство – велика територіально-адміністративна одиниця, до складу якої входило декілька губерній. На чолі стояв генерал-губернатор, якого призначав і звільняв лише імператор. Він мав практично необмежену владу у генерал-губернаторстві — військову, адміністративну, судову, фінансову. Губернії поділялися на повіти, на чолі яких стояли справники.

Адміністративно-територіальний поділ не враховував етнічного складу населення. 

Українські губернії станом на початок ХХ століття

Економічний розвиток

Економічний розвиток України на початку ХХ ст. мав певні особливості. Зокрема, в Україні нерівномірно розвивались регіони: темпи розвитку деяких галузей (гірничої, металургійної, кам’яновугільної, цукрової) були вищими, ніж у центрі. Найвищим за темпами розвитку був Південь України. Значно відставало Правобережжя. У південно-західних землях переважало дрібнотоварне виробництво.

На початку ХХ століття в Україну, як і в інші регіони імперії, активно проникав іноземний капітал. Особливо чітко це виявлялося у Донецько-Криворізькому районі, де значна кількість шахт, рудників, заводів належала іноземцям. 

Один з найбільш розвинутих у промисловому відношенні районів Російської імперії на початку ХХ ст. являла Наддніпрянська Україна. Для неї були характерні такі тенденції і особливості економічного розвитку: завершення промислового перевороту і початок індустріалізації; перетворення Сходу та Півдня України на один з найбільш розвинутих економічних районів Російської імперії; зростання питомої ваги промисловості України в загальноросійській економіці та посилення економічних зв’язків з іншими районами імперії.

Сільське господарство

У сільському господарстві України відбувалася боротьба двох тенденцій: американського (фермерського) і прусського (буржуазно-поміщицького) шляхів розвитку. Домінуючим був прусський тип. У 1906 р. дворянські маєтки в Україні становили лише 45,5 % приватних господарств. Водночас у багатьох районах України зростала селянська земельна власність (американський тип) – фермерський. Так, лише на Лівобережжі в 1905 р. в особистій власності селян знаходилося понад 1 млн десятин землі.

Розвиток капіталізму в сільському господарстві України відбувався за умов збереження залишків феодалізму – насамперед великого поміщицького землеволодіння. На 1905 р. в руках 32,5 тис. дворян було зосереджено 10,9 млн дес. землі.

Національний та соціальний склад населення

Українці виразно переважали за своєю кількістю у сільській місцевості. У 1897 р. серед селян України, що перебували під російським пануванням, українці становили переважну більшість – близько 85 %. До цього слід додати росіян і німецьких колоністів, особливо багато яких жили на півдні – у Новоросії. Тобто, величезну більшість українців становило сільське населення.  Частка українців у великих містах виявилась незначною, окрім того, вона постійно зменшувалася. Так, у Києві в 1874 р. українці становили 30 %, у 1897 р. – 22 %, а у 1914 р. – 16 %. У 1897 р. в Одесі проживало лише 9 % українців, у Катеринославі – 16 %, а в Харкові – 26 %.  Більшою була частка українців у невеликих містах, насамперед на Лівобережній Україні: з 83 тис. жителів провінційного міста Полтави – 56 % становили українці.

Наприкінці XIX ст. в українських землях, підпорядкованих Російській імперії, українці становили 32 %, росіяни – 34 %, євреї – 27 % міського населення.

У 1914 році, в ході бойових дій Прешої світової війни, Росія захопила землі Західної України і утворила на цій території Галицько-Буковинське генерал-губернаторство. Губернаторство існувало в 1914-1917 роках і поділялося на Львівську, Перемиську, Тернопільську і Чернівецьку губернію. Очолювали Галицько-Буковинське генерал-губернаторство російські військові генерал-губернатори Григорій Бобринський у 1914-1915 роках і Федір Трепов у 1916-17 роках. Центром було місто Львів.

Політика Россійської імперії на Українських землях

1. Закриття  українських установ, шкіл.
2. Насильницька русифікація.
3. Репресії проти місцевої інтелігенції.
4. Гоніння греко-католиків (200 уніатських громад були перетворені на православні парафії, арешт (15 вересня 1914 р.) та ув’язнення митрополита Української греко-католицької церкви А. Шептицького).
5. Масові депортації населення (з Галичини було виселено 12 тис. звинувачених у неблагонадійності).

Поняття та терміни

Генерал — губернаторство адміністративно-територіальна одиниця в Російській імперії (1775 — 1917). Включало одну або кілька губерній, під управлінням генерал — губернатора.

Повіт   адміністративно-територіальна одиниця, що існувала на українських, а також польських, литовських і білоруських землях з другої половини XIV ст.

Русифікація  це комплекс дій, який направлений на зміцнення російської культури та мови в Україні.

Депортація — це примусове переміщення одної людини або народу за межі  держави.

Фото України початку ХХ століття