Розвиток освіти в 1920-30-х роках в Україні

Розвиток освіти в 1920-30-х роках в Україні

На початку 1920-х років розвиток освіти в Україні, як і на території всього Радянського Союзу, наштохнувся на певні труднощі: нестача необхідної кількості літератури та підручників, нестача вчителів та кваліфікованих викладачів, матеріальні труднощі.

Важливим напрямком культурного будівництва радянської влади в 1920-х роках була політика по ліквідації неписемності.  

В травні 1921 року Раднарком України (радянський уряд України) прийняв постанову «Про боротьбу з неписемністю». Згідно цієї постанови все населення віком від 8 до 50 років, яке було безграмотним, повинно було вчитися читати та писати. Писемне ж населення, в рамках трудової повинності повинно було вчити грамоті неписемне, якщо ж перші ухилялися, то вони могли бути притягнені до кримінальної відповідальності. За необхідності робітники підприємств щодня звільнялися від роботи на дві години для проходження навчання, при цьому оплата їм за ці години зберігалася.  

В 1923 році було створено товариство «Ліквідація неписемності». Завданням товариства була ліквідація неписемності серед населення шляхом створення мережі шкіл та гуртків, та масового залучення на навчання в них населення. В 1924 році розпочалось поступове впровадження обов’язкового чотирьохрічного навчання в школі. На початоку 1930-х років більше 75 % дітей шкільного віку навчались в школі.

Важливим завданням була підготовка спеціалістів робітничих професій. 1920-ті роки ознаменувалися відкриттям Шкіл Фабрично-заводського учнівства (ФЗУ) та робітничі факультети, які забезпечили підготовку кваліфікованних працівників. В цей же час починають відкриватися Інститути народної освіти, прийом до яких мав класову ознаку — без екзаменів приймались діти селян і робітників.

1920-30-ті роки це час проведення політики коренізації та україназації, в рамках якої починається створення шкіл національних меншин та шкіл з українською мовою навчання.

  • Цікавою особливостю освіти того часу була відсутність оцінок.

З початку 1930-х років відбувається деякий поворот в радянській освітній політиці. Так, в 1930 році виходить постанова «Про загальне обовязкове навчання», була запроваджена обовязкова початкова освіта та 7-ми річна школа в містах.

  • В 1932 році було відновленно викладання предмету «історія».

  • 1933 рік — свою роботу поновлюють університети.

  • 1938 рік — виходить постанова «Про обовязкове вивчення російської мови в неросійських школах України».

З постанови РНК УРСР і ЦК КП(б)У «Про обов’язкове вивчення російської мови в неросійських школах України» від 20 квітня 1938 р. «Необхідність вивчення російської мови в школах України обумовлена , по-перше, посиленням братерського зв’язку  та єднання між українським народом і народами Союзу РСР; по-друге, щоб сприяти вдосконаленню українських кадрів у галузі наукових та технічних знань; по-третє, щоб забезпечити необхідні умови для успішного несення усіма громадянами УРСР віськової служби в рядах Робітничо-Селянської Червоної Армії…». Цією постановою радянська влада фактично згортає українізацію та починає поступове впровадження імперської політики русифікації.

  • На 1939 рік радянській владі майже вдалось ліквідувати неписьменнність — лише 1.5% дорослого населення залишилось неписьменними.

Освіта радянських часів, особливо в 1920-30-х роках біла цілковито пронизана більшовицькою, комуністичною ідеологією. Весь навчальний процес та навчальні програми будувались лище в рамках ідеології. В навчальних закладах діяли піонерські та комсомольські організації, які здійсьнювали ідеологічний контроль.