Джерела заборони. Валуєвський циркуляр та Емський указ

Джерела заборони. Валуєвський циркуляр та Емський указ

⠀⠀Мовна політика верховної влади Російської імперії стосовно української мови носила заборонний характер. Заборонними заходами проти української мови влада переслідувала таку мету — не дати їй можливість стати основним елементом в формуванні української ідентичності та української політичної нації.
⠀⠀В 1863 році виходить циркуляр міністра внутрішніх справ Петра Валуєва  про заборону друкування українською мовою наукових, навчальних та релігійних книг. Цензура використовувала циркуляр як привід для всіляких обмежень української мови. Слідом за цим розпорядженням Валуєва було видано ще ряд заборон та обмежень стосовно використання української мови, проти української інтелегенції.
⠀⠀
Причиною видання Валуєвського циркуляра як зазначалося в тогочасних офіційних джерелах, було загострення питання про українську мову й літературу через «обставини чисто політичні», поширення серед українців «сепаратистських задумів». Одним із приводів для утисків став несанкціонований Синодом переклад П.Морачевським українською мовою Нового Завіту. Впровадження циркуляру супроводжувалося закриттям в Україні Недільних школ та адміністративним висланням окремих українських громадських і культурних діячів. [1]
⠀⠀
В 1876 році з’являється таємне розпорядження про повну заборону українського письменства, підписане імператором Олександром II у німецькому  місті Емс.
⠀⠀
Емський акт заборонив друкувати українською мовою оригінальні та перекладні твори, тексти до нот, завозити українські книги й брошури, надруковані за кордоном, ставити українські вистави, влаштовувати концерти українських пісень та декламацій. Призвів і до заборони діяльності громад – напівлегальних організацій національно свідомої української інтелігенції, закриття наукового осередку тодішнього українофільства – Південно-Західного відділу Російського географічного товариства – та прихильної до українців газети «Киевский телеграф». Зазнали репресій і деякі професори Київського університету. [2]

Література:
1.Климчук М.М. Валуєвський циркуляр // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2003. — 688 с.
2.Сарбей В.Г. Емський акт 1876 // Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2005. — 672 с.

Документи

1863 р., липня 18. Санкт-Петербург. – Відношення міністра внутрішніх справ П. О. Валуєва міністрові народної освіти О. В. Головніну про заборону видань українською мовою, спричинену небезпекою масового поширення українофілами “політичних задумів” під виглядом запровадження письменності й просвіти і, відповідно, набуттям питання про українську літературу виключно політичного забарвлення

1863 р., липня 18. Санкт-Петербург. –
Розпорядження міністра внутрішніх справ П. О. Валуєва
Київському цензурному комітетові про заборону друкування
українською мовою книжок релігійного змісту, підручників
та видань для початкового читання

1876 р., травня 18 (30). Емс. – Указ Олександра ІІ про заборону ввезення до Росії українськомовних видань, друкування книжок та текстів до нот українською мовою, постановки українських п’єс, а також про закриття газети “Киевский телеграф”

1876 р., червня 15. Санкт-Петербург. – Циркуляр Міністерства народної освіти помічникові попечителя Київського навчального округу І. П. Новікову про посилення контролю за викладачами Харківського, Київського та Одеського навчальних округів, заміну неблагонадійних викладачів “вихідцями з великоросійських губерній”, а також про вилучення українськомовних видань із бібліотек початкових та середніх шкіл

1876 р., червня 23. Санкт-Петербург. –
Циркуляр Головного управління у справах друку начальникам
губерній з викладом положень Емського указу